SHEVCHENKO
паркетная доска Tarkett паркетная доска паркетная доска Weitzer Parkett паркетная доска Karelia kvedomosti.com
Інститут літератури НАН України she.gif (5174 bytes) Портрет Шевченка
Рубрики енциклопедії

Даутов Мухамет

ДАУТОВ Мухамет (роки народження і смерті невідомі) — мешканець Орської фортеці. Після отримання дозволу жити не в казармі, а в найманій квартирі Шевченко деякий час мешкав у його будинку, який, за сімейним переказом, міститься на теперішній вулиці Шевченка.



Леонід Большаков

Авшалумов Хизгил Давидович



АВШАЛУМОВ Хизгил Давидович (16.01.1916, аул Нюгди, тепер Дербентського району республіки Дагестан) — татський письменник. Заслужений працівник культури Дагестану (1968), заслужений працівник культури Російської Федерації (1976). Закінчив 1953 історичний факультет Дагестанського педагогічного інституту (Махачкала). Автор збірок оповідань і повістей про життя татів, ряду поетичних і драматичних творів. Зібрав і видав збірку “Татський фольклор” (1940). Для антології «Тарас Шевченко. “Заповіт” мовами народів світу» (К., 1989) переклав програмний твір українського поета. Це перший переклад з літратурної спадщини Шевченка татською мовою, що належить до іранської групи індоєвропейської сім’ї мов.



Борис Хоменко

АТА Салих

АТА Салих (1.06.1908–26.12.1964) — туркменський народний поет. З нагоди 125-річчя з дня народження Шевченка написав поезію “Народе мій” (1939), в якій оспівав любов туркменського народу до Шевченка. Присвятив поетові вірш “Тарас Шевченко”.
Література:

Над могилою Шевченка. // Т.Г.Шевченко в художній літературі.— К., 1961.

Біккулов Хурмат Талхіч

БІККУЛОВ Хурмат Талхіч (22.03.1927, с.Калтаєво, тепер Кумертауського р-ну) — башкирський поет, перекладач. Закінчив 1959 Башкирський державний університет. Переклав башкирською мовою ряд творів І.Франка, П.Тичини, М.Рильського, А.Малишка, Б.Олійника, Л.Костенко та ін. Видав 1961 зб. власних перекладів поезій Шевченка під назвою “Вірші”, до якої ввійшло близько 30 творів (“Шиfирзар”, Єфє, 1961).



Сафуан Сафуанов

Бендрупе Мірдза Павлівна

БЕНДРУПЕ (Bendrupe) Мірдза Павлівна (23.10.1910, хутір Лівберзе, Ємавського повіту) — латиська поетеса, прозаїк, перекладач. Автор збірок віршів “Життя” (1937), “Біля моря” (1939) та ін., зб. оповідань “Річка виходить з берегів” (1957), кількох популярних книг для дітей. Переклала поеми Шевченка “Сова”, “Сон”, “Єретик”, вірші “Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!”, “Над Дніпровою сагою” — ввійшли до “Вибраного” (Рига, 1951, 1954).



Анатолій Шпиталь

Валід Батир

ВАЛІД Батир (справжнє прізвище, ім’я та по-батькові — Валідов Батир Хажиахметович, 20.04.1905, с.Туктагулово, тепер Баймакського р-ну — 26.02.1969, м.Уфа) — башкирський поет. Шевченкові присвятив вірш “Тарас Шевчено” (1964), що увійшов до збірки “Мои годы, мои песни” (Уфа, 1965).



Сафуан Сафуанов

Бікчентаєв Анвер Гадеєвич

БІКЧЕНТАЄВ Анвер Гадеєвич (4.10.1913, Уфа — 18.05.1989, там само) — башкирський письменник. Брав участь у звільненні України у роки Великої Вітчизняної війни, почесний громадянин м.Канева. Образи українців змалював у повістях “Орел помирає в польоті” (1950), “Прощайте, сріблясті дощі” (1974) та ін. Україні присвятив статі “Рідна Україна” (1954), “Сонце дружби”, “Три пісні про сонце” (обидві — 1970). Автор статті “Шевченко — наш сучасник” (“Башкортостан пионере” — “Піонер Башкирії”, 1964, 8 березня).



Сафуан Сафуанов

Бебан Максим Опанасович

БЕБАН Максим Опанасович (10.02.1913, с.Керетине, тепер Рибканського р-ну Мордовської республіки — 13.04.1986, Саранськ) — мордовський поет. Закінчив 1949 Мордовський педагогічний інститут (Саранськ). Учасник оборони Києва 1941. Переклав вірш Шевченка “Заповіт” (1939; нова редакція в журн. “Мокша”, 1964, №2; з деякими уточненнями цей переклад увійшов до антології «Тарас Шевченко: “Заповіт” мовами народів світу». — К., — 1989), а також поезій “Доля” і “Якби ви знали, паничі” (обидві — 1954).



Борис Хоменко

Гарипов Рамі Ягафарович

ГАРИПОВ Рамі Ягафарович (12.02.1932, с.Аркаулово Салаватського р-ну, Башкортостан — 15.02.1977, м.Уфа) — башкирський поет, народний поет Башкортостану (1992, посмертно). Закінчив літературний інститут ім.Горського у Москві (1955). Башкирською мовою переклав твори І.Франка, А.Малишка та ін. Йому належить переклад вірша Шевченка “Заповіт” (газ. “Совет Башкортостаны” — “Радянська Башкирія”, 10.03.1964).



Сафуан Сафуанов

Білоруська література і Шевченко

Шевченкові належить центральне місце в українсько-білоруських культурних і літературних взаєминах. Він був безпосередньо знайомий з Білорусією, її народом і деякими культурними діячами, зокрема літераторами, що сприяло його популяризації серед білорусів.

Ще юнаком 1829 Шевченко разом з челяддю, супроводжуючи свого поміщика П.Енгельгардта, проїжджав через численні білоруські села та міста (Лоєв, Рєчицю, Жлобин, Бобруйськ, Ігумен, Мінськ, Радашковичі, Красне, Молодечно, Пруди, Сморгонь). Це було його перше знайомство з життям білорусів. Зупинки (часом тривалі) у заїздах давали можливість придивитися до побуту, послухати їх мову і пісні, такі близькі до українських, що не лише збагачувало Шевченкові знання, а й відбивалося на його естетичних смаках й уподобаннях (зокрема, в написаних на засланні повістях). Після Білорусі Шевченко познайомився з Литвою, головним чином з містом Вільно, яке в ті часи було культурним центром не лише Литви, а й одним з культурних осередків Польщі та Білорусі. Таким чином і тут він продовжував своє знайомство з білорусами, їх життям і культурою.

На початку 1831 Шевченко зі своїм паном переїхав до Петербурга, де перебувало чимало культурних діячів, з якими Шевченко охоче підтримував зв’язки, цікавлячись, зокрема, білоруським фольклором і новою літературою, що робила тоді перші кроки. 1839 Шевченко познайомився з білоруським письменником Яном Барщевським, навколо якого гуртувалися білоруські літератори. За свідченням Р.Земкевича, Шевченко просив читати йому білоруські твори й особливо зацікавився білоруськими народними піснями, які він високо цінував, і заохочував білорусів не покидати своєї праці для народу.

Живучи далеко від батьківщини, Шевченко мріяв побувати в Україні, яку він змушений був покинути 1829. По дорозі в Україну 1843 Шевченко вдруге проїхав Білоруссю, але вже іншим шляхом, через Вітебськ, Оршу, Шклов, Могильов, Пропойськ, Чечерськ, Гомель. Цією ж дорогою йому довелося повертатися до Петербурга після перебування в Україні у 1845–47, коли він був заарештований у справі Кирило-Мефодіївського братства. Ці дві різні за характером подорожі також не минули для Шевченка безслідно. Вони доповнили його враження від Білорусі та її народу, з яких найглибше закарбувався в пам’яті образ “убогого краю”, його страшна бідність і хронічний голод. Ці враження не покидали Шевченка навіть на засланні, про що свідчить повість “Музыкант”, в якій Білорусь схарактеризовано як “страну сетования и плача”.

Досить часто Шевченко згадував Білорусь та її народ у листах, щоденнику й художніх творах часів заслання. Навіть тут він одержував (письмово й усно) нову інформацію про Білорусь насамперед завдяки таким польським засланцям, як Бр.Залеський, З.Сераковський, Я.Станевич, Е.Желіговський, котрі ділилися з ним новинами з Литви та Білорусі, де вони народилися або жили й працювали. Особливо міцною і тривалою була дружба Шевченка з Бр.Залеським — учасником польського визвольного руху, істориком і художником. Він повернувся із заслання раніше за Шевченка і жив переважно в Білорусі, в маєтку свого батька Рачкевичі на Случчині. Між ними зав’язалося жваве листування, Залеський неодноразово запрошував Шевченка до себе в гості у Білорусь, і поет мав намір відвідати Рачкевичі, повертаючись із заслання (лист до Бр.Залеського від 10, 15 лютого 1857), але здійснити цей задум не пощастило.

Навесні 1858, повернувшись до Петербурга, Шевченко познайомився там з білоруськими культурними діячами. Осібне місце серед друзів і добрих знайомих Шевченка посідає М.Микешин — відомий російський скульптор і художник, білорус за походженням. Ще змолоду він познайомився з Шевченком у Петербурзі, згодом відносини між ними вилились у щиру дружбу. Шевченко відвідуавв майстерню Микешина, коли той працював над своїм пам’ятником “Тисячоліття Росії”, при чому точилися жваві бесіди й дискусії на історичні теми. Микешин з синівською любов’ю ставився до Шевченка, намалював його портрет з натури для видання “Кобзаря” 1860 та ряд інших потретів; намагався дати його скульптурне зображення в ряді монументальних пам’ятників, включаючи й пам’ятник “Тисячоліття Росії” (через заборони це не вдалося); неодноразово брався до ілюстрування шевченківських творів; виливав свою любов до їх автора у віршах (“Вновь сошлись мы” та ін.).

Постійна увага Шевченка до білоруського народу, його захоплення досягненнями білоруської культури, насамперед народними піснями, знайшли відгук не лише в повісті “Музыкант”, листах і щоденнику, а й у деяких поезіях. Для прикладу можна назвати поезію “Подражаніє Едуарду Сові” (“Посаджу коло хатини...”). Як доведено сучасними дослідниками (зокрема Е.Мартиновою та А.Мальдісом), ця поезія є наслідуванням пісні сватів “Ej posadzę ja przy chatce” з рукописної драми Е.Желіговського “Зорський”, з якою Шевченко познайомився (як свідчить його запис у щоденнику 11 квітня 1885) на вечорі у В.Білозерського, де сам автор читав цей твір. Желіговський у віршованих творах, в яких відбито життя білоруського селянства, користався мотивами білоруського фольклору, насамперед пісенного. Це стосується й названої пісні із “Зорського”, що перегукується з віршем білоруського і польського етнографа та поета першої половини 19 ст. Я.Чечота під тією ж назвою. Вона є фактично переспівом польською мовою білоруської або української пісні. Цей твір Чечота, вміщений у його збірнику “Piosnki wieśniacze znad Niemna, Dniepra i Dniestra” (Вільно, 1845), дуже подібний до названої пісні Желіговського з драми “Зорський”; можливо, Желіговський скористався збірником Чечота. Шевченко також міг безпосередньо звертатися до цього збірника: адже в ньому є ще вірш народнопісенного складу “Oj dąbrowo, dąbroweczko”, дуже близький до шевченківського переспіву “Ой діброво — темний гаю!..”.

Творчість Шевченка, насамперед поетична, стала відомою в Білорусі майже з того часу, що й в Україні. Першими проникли в білоруську словесно-художню культуру ті його поетичні твори, які стали народними піснями. У збірнику П.Гільтебрандта “Сборник памятников народного творчества в Северо-Западном крае” (Вільно, 1866), поруч з білоруськими фольклорними творами подаються й українські, записані в основному в Гродненській губернії, серед них і пісня “Од села до села” з поеми Шевченка “Гайдамаки”. Запис ще однієї шевченківської пісні “Упилася ж я...” опубліковано в “Белорусском сборнике” Є.Романова (Т.1. — К., 1886). Особливо часто трапляються пісні Шевченка в білоруських рукописних пісенниках, як-от збірник 1912–1913 гомельського залізничника В.П.Злотникова. У ньому є запис пісні “Реве та стогне Дніпр широкий”, зроблений у м.Барановичах українською мовою з кількома білорусизмами.

Твори Шевченка у вигляді пісень поширювались у Білорусі українською й білоруською, а ще частіше мішаною мовою. Як свідчив письменник З.Бядуля, він ще в дитинстві вперше почув шевченківську пісню “Реве та стогне Дніпр широкий” у виконанні білоруської дівчини. “Сільська дівчина, — пригадує він, — вимовляє українські слова на білоруський лад, та зміст пісні я розумію слово в слово... Іду, зачарований, на звуки пісні. Суточками, крадучись, увіходжу в хату... Батько грає на скрипці ту ж мелодію “Реве та стогне...”. Мабуть і він розчулений піснею” (У вянок Т.Г.Шаўчэнка. — Мінськ, 1939. — С.117–118). За свідченням Якуба Коласа, у Білорусі пісні Шевченка поширювались, зокрема серед інтелігенції, також і російською мовою, як-от “Проторила я дорожку через яр” (“Утоптала стежечку через яр”) у перекладі О.Плещеєва. Широкі ж народні маси звичайно змінювали шевченківські пісні “згідно особливостей своєї мови” (там само). Серед них найпопулярнішими були “Реве та стогне Дніпр широкий”, “Заповіт”, “Од села до села”, “Ой одна я, одна”, “Утоптала стежечку через яр”.

Творчість Шевченка відгукнулася не тільки в фольклорі, а й у літературі білоруського народу, справивши на неї відчутний вплив. Чимало білоруських письменників вперше познайомилися з поезією Шевченка із уст свого народу: так було з Янком Купалою, Якубом Коласом, З.Бядулею та ін. Янка Купала, виступаючи на ювілейному письменницькому пленумі, присвяченому 125-річчю з дня народження Шевченка, говорив, що “не з книжок, а від народу, ще дітьми знайомились ми з творчістю Тараса Шевченка”. Виразні типологічні паралелі з бунтарською шевченківською поезією помітні у публіцистиці К.Калиновського та у творах В.Дуніна-Марцінкевича. Та найпомітніший вплив справив Шевченко на білоруську поезію кінця 19 — початку 20 ст. “Чи могла білоруська поезія, тіло і кров від народної творчості, що ввібрала у себе в особі її найвидатніших представників революційний і демократичний дух її, чи могла вона не підпасти під вплив рідної їй за змістом і за формою творчості геніального українського поета?” — запитував Якуб Колас. І відповідав: “Безумовно, ні” ( У вянок Т.Г.Шаўчэнка. — С.99).

В процесі утвердження нової білоруської літератури Шевченко був зразком народного співця, зокрема для Ф.Богушевича, який, за спостереженням М.Рильського, “ідучи в своїй творчості безпосередньо від Некрасова і разом з тим надаючи їй глибокого народно-національного колориту, явно перегукувався мотивами, та й самим характером письма з... Шевченком” (Молодь України. — 1953. — 16 червня). Богушевич був добре знайомий з творчістю Шевченка. Він біля двадцяти років прожив в Україні, де, за свідченням сучасників (С.Нагродського та ін.), настільки добре вивчив мову і літературу українського народу, так пройнявся до нього повагою, зжився з його думками і прагненнями, що розпочав свою літературну діяльність (як поет) саме тут, причому українською мовою (Запісы Беларускага навуковага товарыства, сшытак І. — Вільня. — 1938. — С.21). Богушевич цікавився боротьбою прогресивних українських діячів за національну літературу і мріяв про те, щоб таку літературу створити і в Білорусі. Це підтверджує його передмова до збірки “Дудка беларуская” (1891), в якій він висловив своє захоплення тим, що “малоруси та інші побратими наші... мають по-своєму писані й друковані книжечки та газети” й щиро бажав такого ж і для білорусів.

В розумінні Богушевича, як і Шевченка, література має бути тісно пов’язана з фольклором. Не випадково в його поезії часто фігурують образи “дудкі”, “смычка”, “жалейкі” (подібно до шевченківської “кобзи” чи “ліри”). “У білоруській поезії, — відзначав З.Бядуля, — відчувається немалий вплив Шевченка. Навіть назви книжок білоруських поетів говорять про цей вплив. Принцип називати книжки народним музичним інструментом іде від “Кобзаря” — “Гусляр”, “Жалейка” Янки Купали, “Скрыпка беларуская” Тьотки, “Дудка беларуская” і т.д. “Причому перегук цей, — наголосив Якуб Колас, — не лише зовнішній, а й ідейно-зиістовий” (У вянок Т.Г.Шаўчэнка. — С.100, 121).

Зв’язки української і білоруської літератур на початку 20 ст., зокрема і вплив на останню Шевченка, посилилися. Це пояснюється не лише спільністю історичної долі обох народів, а й значною активізацією та близкістю їх національно-визвольного руху у той період. Поезія Шевченка була зразком того, як за допомогою художнього слова служити великій справі національного відродження свого народу. Крім того, Янку Купалу, Якуба Коласа, Тьотку, Богдановича, Бядулю, Гарецького та інших поетів надихав особистий приклад Шевченка. Янка Купала неодноразово висловлював захоплення українською літературою і зокрема Шевченком. 1928 він писав у автобіографії: “Українську літературу я люблю... З українських поетів більше за всіх, безумовно, люблю Шевченка”. До кращих творів Янки Купали належать вірші: “Пам’яті Т.Шевченка (25 лютого 1909р.)” та “Пам’яті Шевченка” (1909), й поема “Тарасова доля” (1939).

Янка Купала був активним популяризатором творчості Шевченка серед білоруського народу. Він переклав рідною мовою кілька його віршів. 1911 у Вільно опублікований (до 50-річчя з дня смерті Шевченка) окремою книгою за редакцією Янки Купали зроблений Ф.Чернишевичем переклад поеми “Катерина”, Того ж року Чернишевич опублікував у газеті “Наша ніва” переклад вірша Шевченка “Тече вода в синє море”, а А.Гурло — уривок з послання “І мертвим, і живим”. 1914 у дитячому журналі “Лучынка” з’явився переклад шевченківської поезії “Минають дні, минають ночі” А.Павловича. Ці переклади активізували проникнення шевченківського слова в скарбницю білоруської культури.

Благотворний вплив Шевченка виразно відчувається і в поезії Якуба Коласа. Вірші “Мужик”, “Рідні пісні”, “Рідні образи”, “Рільнику”, “Доля батрачки” і т.п., викликають у пам’яті ряд віршів Шевченка, що нерідко пояснюється творчою орієнтацією на них молодого білоруського поета.

Впливу шевченківської музи зазнали й такі білоруські поети початку 20 ст., як К.Каганець (характерним щодо цього є його вірш “Кобзар”), Тьотка, М.Богданович, А.Гарун (для прикладу можна згадати його вірш “Вічній пам’яті Т.Г.Шевченка”), З.Бядуля, А.Гурло, Я.Журба та ін. З них підкресленою увагою до Шевченка, як і взагалі до української літератури, виділяється Максим Богданович. Ряд його віршів за своїм ідейним змістом чи окремими мотивами нагадує відповідні твори Шевченка (“Краю мій рідний, як виклятий Богом” і “Колись-то літньою робочою порою”). Богданович, як це робив у багатьох випадках і Шевченко, широко використав народнопісенну творчість, її образи і художні прийоми. Він переклав російською мовою п’ять віршів та два уривки з його поетичного доробку, а також присвятив Шевченкові дві грунтовні статті.

Значну роль у популяризації творчості Шевченка серед білоруського народу відіграли гастролі українських театральних груп, особливо під керівництвом М.Старицького і М.Кропивницького. До репертуару цих труп, крім художнього читання поетичних творів Шевченка, входила його драма “Назар Стодоля”, яка користувалася незмінним успіхом у білоруських глядачів. Популіризації імені й творчості Шевченка серед білоруського народу сприяли також українсько-білоруські шевченківські вечори, пов’язані з ювілейними датами.

У радянський період, незважаючи на запрограмоване приглушення національних культур з боку тоталітарної влади, культурно-літературні взаємини українського та білоруського народів значно активізувалися: зросло взаємоперекладання, включаючи білоруські видання повного “Кобзаря” Шевченка, зміцніли прямі контакти літераторів, зокрема й українських і білоруських шевченкознавців, пожвавилися літературні впливи (у сфері яких однобічні зв’язки поступилися бінарним і багатобічним взаєминам).

Вплив Шевченка виразно відбився не лише на першопочатках нової білоруської літератури, а й на її творах пізнішого періоду. Білоруські письменники старшого покоління — Янка Купала, Якуб Колас, З.Бядуля, Я.Журба, К.Буйло, А.Гурло та ін., які розпочали свою творчість ще на початку 20 ст., перенесли в літературу нового часу деякі кращі традиції минулого, включаючи й традиції шевченківської поезії.

З.Бядуля розповів у спогадах “Відгуки кобзарських струн”: “1927 р. Я працюю над історичною повістю часів кріпацтва “Соловей”. Перечитую багато матеріалів. Однак головну зарядку для цієї роботи дає мені шевченківський “Кобзар”. Я читаю його і перечитую. “Кобзар” є моєю настільною книгою. Я черпаю в “Гайдамаках”, в інших поемах і віршах натхнення для зображення жахливого кріпацтва в Білорусі” (У вянок Т.Г.Шаўчэнка. — С.123–124).

Відгук поезії Шевченка відчутний у ряді творів і таких відомих білоруських письменників старшого покоління, як Я.Журба і А.Гурло. До вірша “Розкутий Прометей” Журба взяв епіграф з поеми “Кавказ”. У вірші “Пам’яті Шевченка” Гурло вдається до ремінісценцій, запозичених з творів Шевченка. А молодий Максим Танк не без впливу шевченківських “дум” і пісень написав ряд віршів про життя уярмленої Західної Білорусі. .

Найяскравіше відбився безпосередній вплив Шевченка на сучасну білоруську літературу в творчості П.Труса, на що першим звернув увагу Якуб Колас. “У скромній спадщині, що залишилась після смерті юнака-поета, — писав він, — зберігся примірник “Кобзаря”. Це — більш ніж настільна книга Павлюка Труса. Він ніколи з нею не розлучався... Численні помітки в тексті книги свідчать про ту увагу і захоплення, з якими ставився Трус до поезії великого поета. Про це свідчить і той факт, що Трус майже напам’ять знав увесь “Кобзар”. (У вянок Т.Г. Шаўчэнка. — С.108). Повів шевченківської музи більшою чи меншою мірою відчутний у багатьох поетичних творах Труса, насамперед у таких його віршах, як “Віють вітри...”, “У неділю”, “Зі спогадів обозника”, “У сімнадцятий рік”, “Ой у полі три тополі...”, “Тече річка з-під явора”, “Весна”, у поемах “Десятий підмурок”, “Прощання” та ін.

З великою шанобою поставилась білоруська громадськість до творчості й особи Шевченка в період підготовки і святкування 125-річного ювілею від дня його народження. Було повністю перекладено рідною мовою “Кобзар” (до колективу перекладачів увійшли, крім редакторів Янки Купали та Якуба Коласа, також З.Бядуля, К.Крапива, А Кулєшов, П.Глєбка, П.Бровка і М.Климкович). До 125-річчя з’явилися: поема Янки Купали “Тарасова доля”, що являє собою поетичну біографію Шевченка (до речі, М.Рильський відзначив у ній “ не тільки ідейний, а й стилістичний повів “Кобзаря”), вірші Якуба Коласа “Бояну-кобзарю”, П.Бровки “У Каневі” і “Через Білорусь”, “Яблуня” Е.Агнецвєт, драматичний образок М.Климковича “На віленському шляху” та ін. Твори білорускьих письменників, присвячені Шевченку, досить часто з’являлися й пізніше, починаючи з воєнних років і до нашого часу. Це вірші “У землянці”, “Кобзарю” М.Танка, “Спогад” П.Панченка, “Поклонюся низько” В.Дубовки, “Чародій великий”. “Тарасу Шевченку” Я.Пущі, “Над могилою поета”, “Живий Шевченко” М.Калачинського, “На поклон до Тараса” А.Вялюгіна та ціла низка подібних. У багатьох творах, присвячених українській тематиці, часто зустрічається ім’я Шевченка (“Пароплаву “Україна” П.Бровки, “Сестри” А.Астрейка, “Рідній сестрі” П.Приходька і т.п.). У свідомості білоруських письменників ім’я Шевченка-поета нерозривно пов’язане з українським народом.

Нині білоруські письменники беруть активну участь у щорічному міжнародному літературно-мистецькому святі, що проходить на Україні під девізом “В сім’ї вольній, новій” і набуло світового розголосу, у відзначенні ювілеїв Шевченка, що відповідно активізує й білоруський літературний процес. З’явилися нові білоруські переклади поезій Шевченка, виконані такими майстрами слова, як С.Граховський, Р.Барадулін, Н.Матяш, нові присвяти білоруських поетів (наприклад, “Свята сльоза” С.Законникова), а також розвідки білоруських шевченкознавців ( І.Степуніна та ін.).

У царині критики й літературознавства помітне місце посідають шевченкознавчі праці. Перші замітки і відгуки білоруських літераторів про Шевченка мали епізодичний характер. Друкувалися вони ще за життя поета в польській та російській пресі, бо в ті часи, як і в другій половині 19 ст., білоруських видань не було. До них належить, наприклад, замітка Р.Подберезького “Живописная Украина” ( “Ukraina malownicza”), опублікована 5(17) грудня 1844 у польській газеті (“Tуgodnik Petersburski”), присвячена виходу в світ альбому офортів “Живописная Украина”. У ній Шевченка схарактеризовано як “відомого в російській і малоруській літературі” письменника, а також як оригінального художника.

Зі спеціальними статтями про Шевченка білоруські літератори виступають з 10-х років 20 ст., публікуючи їх головним чином у першому органі білоруського друку — газеті “Наша ніва”. Ряд статей, присвячених його життю і творчості, з’явилися у цій газеті ( у зв’язку з ювілейними датами) у 1911 і 1914. Прогресивні білоруські культурні діячі закликали свій народ читати твори Шевченка і шанувати його, за прикладом українців, як батька. Наприклад, Л.Гмирак писав у газеті “Наша ніва” (21 лютого 1914): “Кобзар”... став і нам батьком милим, як цього бажає у вірші “Пам’яті Шевченка” Янка Купала”.

1914 у зв’язку зі сторіччям від дня народження Шевченка значно активізувалося вивчення його життя і творчості. Серед праць цього часу відзначаються статті М.Богдановича і Р.Земкевича. М.Богданович дуже добре знав історію, мову і особливо літературу українського народу. Між його українознавчими працями чільне місце посідають статті “Краса и сила. Опыт исследования стиха Т.Г.Шевченка” і “Памяти Т.Г.Шевченко”. Перша з них містить грунтовний аналіз поетичної майстерності шевченківського вірша, причому вона залишалася чи не єдиним дослідженням у цій галузі аж до 125-річного ювілею Шевченка. Друга стаття являє собою сміливий публічний захист Шевченка як виклик офіційній забороні.

У праці Р.Земкевича “Тарас Шевченко і білоруси” (1911) уперше було поставлено питання про зв’язок українського поета з білорусами, їх культурою і літературою. З цього часу білоруські шевченкознавці головну увагу почали надавати цій проблемі. Стаття Земкевича закінчується далекоглядним висновком: “Літературна цікавість один до одного у білорусів і українців, на нашу думку, буде дедалі більше й більше зростати. Для цього вже покладено міцний фундамент з обох боків”. У 20-х роках з публікаціями про Шевченка виступили такі білоруські літератори, як А.Гарун, П.Бузук, М.Биковець та ін. Серед їхніх праць вирізняється змістовна оглядова стаття Бузука “Про білорусько-українське побратимство”, надрукована 1928 в Білорусі і на Україні, у якій значне місце відведено ролі Шевченка у розвиткові білоруської культури.

До 125-річного ювілею Шевченка виступили письменники (Янка Купала, Якуб Колас, З.Бядуля, П.Бровка, М.Линьков) і вчені (М.Борисенко, М.Ларченко та ін.).

Починаючи з 1951, після досить тривалої перерви, в білоруському шевченкознавстві настало нове піднесення. З цього часу стала систематично і всебічно розроблятися проблема “Шевченко і Білорусь”. З нагоди 90-річчя від дня смерті Шевченка в газеті “Літаратура і мастацтва” з’явилася стаття П.Охріменка “Тарас Шевченко і білоруська література”, яка згодом (1952) була значно розширена й опублікована в журналі “Полымя”, а також окремою брошурою. В журналі “Беларусь” під такою ж назвою надрукував статтю Ю.Пширков; майже одночасно вона була надрукована і в українському перекладі. У названих роботах питання впливу Шевечнка на білоруську літературу, порівняно з попередніми публікаціями на цю тему, ставилося значно ширше (хоча в ряді випадків і не без натяжок). В журналі “Полымя” 1953 з’явилася стаття М.Ларченка “Янка Купала і Тарас Шевченко”, включена пізніше до “Збірника праць першої і другої наукових шевченківських конференцій” (К., 1954) і до збірника “Янка Купала” (Мінськ, 1955). У цій статті враховано і позитивні, і від’ємні сторони попередніх робіт на дану тему, а також зроблено глибші висновки та узагальнення. Це ж слід сказати про статтю В.Івашина “Максим Богданович про українську літературу”, видруковану 1954 в журналі “Полымя”, а через деякий час в українському перекладі у “Збірнику праць третьої наукової шевченківської конференції” (К., 1955). У ній розглядаються головним чином статті Богдановича про Шевченка, причому ширше і глибше, ніж у попередніх працях, які торкалися даної теми. В такому ж плані сприймаються і шевченкознавчі статті 50-х років С.Александровича та деяких інших білоруських критиків і літературознавців.

На початку ювілейних 1961 і 1964 років у білоруській періодиці було опубліковано десятки статей про Шевченка, з них понад п’ятдесят присвячено його зв’язкам з Білоруссю. Ці праці популяризують кращі досягнення білоруського шевченкознавства, роблять їх здобутком широкого кола читачів. З’явилися також спеціальні праці, в яких подаються нові факти і спостереження: “З піснею Тараса” П.Бровки, “Шевченко і білоруський фольклор” П.Охріменка, монографія П.Охріменка “Тарас Шевченко і Білорусія” (1960), в якій зроблено спробу узагальнити досягнуте і виявити нові факти, та ін.

Варті уваги книжка Е.Мартинової “Білорусько-український поетичний взаємопереклад” (1973), де значну увагу звернуто на характер і якість перекладів творів Шевченка сучасними білоруськими поетами; дослідження Т.Кобржицької і В.Рагойші “Корені дружби. Білорусько-українські літературні взаємозв’язки початку 20 ст.” (1976), в якому Шевченко посідає почесне місце: характеризуються відзиви про нього білорусів, білоруські переклади його творів та вплив на білоруську літературу початку 20 ст.; праці М.Кенько “Твори Тараса Шевченка у перекладах Аркадія Кулєшова” (1976) та В.Рагойші “Тарас Шевченко у відтворенні Якуба Коласа” (1982); стаття І.Степуніна “Од молдаванина до фінна...”, у якій досить широко використані цікаві матеріали Центрального державного історичного архіву Республіки Білорусь. Отже, зв’язки Шевченка з білоруською літературою були і є дуже міцними і благотворними. Культурно-літературне єднання народів, поширюючи загальнолюдські цінності й надбання, завжди мало і має вагомі наслідки.
Переклади:

Шаўчэнка Т. Кацярына. — Вільня, 1911; Кабзар. — Мінск, 1939; Наймічка. — Мінск, 1940; Выбраныя творы. — Мінск, 1941; Выбраныя вершы і паэмы. — Мінск, 1948; Кабзар. — Мінск, 1952; Кацярына. — Мінск, 1964; Вершы. Паэмы. — Мінск, 1989.
Література:

Свєнціцький І. Відродження білоруського письменства. — Львів, 1908; Дорошенко Д. Білоруси і їх національне відродження. — К., 1908; Щурат В. Шевченко — Желіговський — Чечот. // Діло. — 1910. — 28 трав.; див. також в його кн.: //Літературні начерки. — Львів, 1913; // Вибрані праці з історії літератури. — К., 1963; Бульба А. Памяці Тараса Шаўчэнкі (у 50-летнюю гадаўшчыну яго смерці). — Зямкевіч Р. Тарас Шаўчэнка і беларусы. Наша ніва. — 1911. — 24 лютага; М.Ж. (Д.Дорошенко). Шевченко і білоруси // Дніпрові хвилі. — 1911. — № 11; його ж: Шевченко на білоруській мові. // Дніпрові хвилі. — 1911. — № 23-24; Свєнціцький І. Основи відродження білоруського письменства. — ЗНТШ. — 1913. — Т. 117-118; Богданович М. Краса и сила. Опыт исследования стиха Т.Г.Шевченка. // Украинская жизнь. — 1914. — № 2; його ж — Памяти Т.Г.Шевченко. // Голос. — 1914. — № 46; Бузук П. Аб беларуска-ўкраінскім пабрацімстве. // Маладняк. — 1928. — № 7; його ж — Кілька слів про українсько-білоруське побратимство. // Плуг. — 1928. № 7-8; Купала Янка. Великий Кобзар українського народу. // Комуніст. — 1938. — 29 вер.; Колас Якуб. Його слово лунає над всією країною. // Комуніст. — 1938. — 29 вер.; Луців Л. Шевченко в білоруській мові. // Шевченко Т. Повне вид. тв.: У 16 т. — Варшава-Львів, 1938. — Т. 15; Глебка П. Шевченко и белорусская литература. // Советская Украина. — 1939. — 8 янв.; Колас Якуб. Шаўчэнка і беларуская паэзія. // Літаратура і мастацтва. — 1939. — 3 сакавіка; Барысенка В. Шаўчэнкаўскія матывы ў творчасці Янкі Купалы. // Літаратура і мастацтва. — 1939. — 9 сакавіка; Бядуля З. Водгукі кабзарскіх струн. // Звязда. — 1939. — 9 сакавіка; Колас Якуб. Шаўчэнка і беларуская паэзія. // Полымя ревалюцыі. — 1939. — № 3; Кавалёў П. "Кобзар" на беларускай мове. // Полымя ревалюцыі. — 1939. — № 4; У вянок Шаўчэнка. — Мінск, 1939; Купала Янка. Промова на Шевченківському пленумі правління СРП СРСР в Києві у травні 1939 р. — Колас Якуб. Промова на Шевченківському пленумі… // 6-ой пленум правления Союза советских писателей СССР, посвященный 125-летию со дня рождения Тараса Григорьевича Шевченко. — К., 1939. — Бюллетень № 1-2; Барысенка В.В. Тарас Шаўчэнка і Янка Купала (Шаўчэнкаўскія матывы ў творчасці Купалы дакастрычніцкай пары). // Ученые записки кафедры литературы и языка Минского пединститута. — Мінск, 1940. — Вып. 1; Касарык Д. Тарас Шаўчэнка на Беларусі (З біяграфії вялікага паэта). // Літаратура і мастацтва. — 1947. — 8 сакавіка; Колас Якуб. Выдатнейшы паэт і крытык. // Літаратура і мастацтва. — 1947. — 24 мая; Ахрыменка П. Тарас Шаўчэнка і беларуская літаратура. // Літаратура і мастацтва. — 1961. — 10 сакавіка; Пшыркоў Ю. Тарас Шаўчэнка і беларуская літаратура. // Беларусь. — 1951. — № 3; Ахрыменка П. Т.Г. Шаўчэнка і беларуская літаратура. — Мінск, 1952 [білор. і рос. мовами]; його ж — Янка Купала і Т.Г. Шаўчэнка. // Янка Купала. — Мінск, 1952; Ступак Ю.П. Т.Г.Шевченко в білоруській літературі. // Радянське літературознавство. — 1952. — Т. 16; Ларчанка М. Янка Купала і Тарас Шаўчэнка. // Полымя. — 1953. № 6; Охрименко П. Максим Богданович и украинская литература. // Ученые записки Гомельского пединститута. — 1954. — Вып. 1; його ж — Т.Г.Шевченко и белорусская советская литература. // Советская Украина. — 1954. — № 3; Айзеншток І. Традыцыі вялікага Кабзара. // Літаратура і мастацтва. — 1954. — 3 красавіка; Чайковський Б. Шевченко і білоруська література. // Зб. праць 1-ої і 2-ої наукових шевченківських конференцій. — К., 1954; Івашын В. Максім Багдановіч аб украінскай літаратуры. // Полымя. — 1954. — № 4; Лапидус Н.И. М.Богданович и Т.Шевченко. // Ученые записки Белорусского госуниверситета, серия филологическая. — 1956. — Вып. 27; Левенфіш О.Г. М.О.Мікешин і Шевченко. // Зб. праць 5-ої наукової шевченківської конференції. — К., 1957; Охріменко П. Тарас Шевченко і Якуб Колас. // Дніпро. — 1958. — № 3; Александровіч С. Тарас Шаўчэнка і Беларусь. // Полымя. — 1958. — № 9; його ж — Т.Г.Шевченко і Янка Купала. // Радянське літературознавство. — 1958. — № 5; Нікітіна-Фокіна О. Шевченко і Якуб Колас. // Зб. праць 7-ої наукової шевченківської конференції. — К., 1959; Охріменко П. Шевченко і Білорусія. — К., 1960; його ж — Шаўчэнка і беларускі фальклор. // Весці АН БССР. Серыя грамадскіх наук. — 1961. — № 1; Ватацы Н., Лапідус Н. Шаўчэнка ў Беларусі. // Беларусь. — 1961. — № 3; Охріменко П. Білоруське шевченкознавство. // Радянське літературознавство. — 1962. — № 3; його ж — Янка Купала і Україна. // Вітчизна. — 1962. — № 7; його ж — Якуб Колас і Україна. // Вітчизна. — 1962. — № 11; його ж — Беларусь у жыцці і творчасці Тараса Шаўчэнкі. // Полымя. — 1964. — № 3; його ж — Значэнне творчасці Т.Г. Шаўчэнкі у развіцці беларускай культури дакастрычніцкай пары. // Весці АН БССР. Серыя грамадскіх навук. — 1964. — № 1; Аўрамчык М. Як "Малы Кабзар" пазнаёміў мяне з Кабзаром вялікім. // Маладосць. — 1964. — № 3; Ларченко М.Г. Тарас Шевченко і білоруська література. // Українська мова і література в школі. — 1964. — № 3; Тарас Шаўчэнка і беларуская літаратура. — Мінск, 1964; Мальдіс А., Мартинова Е. Творча співдружність революційних демократів (Шевченко і Желіговський). // Радянське літературознавство. — 1964. — № 2; Гаско М. В поисках истины. // Радуга. — 1964. — № 9; Чайковський Б. Незабутня сторінка дружби (Т.Г.Шевченко і Білорусія). — К., 1964; вид. друге, 1971; Івашин В. Шевченко та шляхи розвитку білоруської поезії. // Зб. праць ювілейної 13-ої наукової шевченківської конференції. — К., 1965; Бугаёў Дз. Жывое слова пісьменніка. // Полымя. — 1965. — № 1; Мальдзіс А. Не, не "ў адпаведнасці з фактамі". // Літаратура і мастацтва. — 1965. — 5 сакавіка; Александровіч С. Рэпліка. // Полымя. — 1965. — № 12; Ахрыменка П. Бібліяграфічны ўказальнік прац аб беларуска-украінскіх літаратурных і фальклорных сувязях /1865-1965/. — Гомель, 1967; Ларчанка М. Тарас Шаўчэнка і Якуб Колас. — Ахрыменка П. Дадатак да "Бібліяграфічнага ўказальніка прац аб беларуска-украінскіх літаратурных і фальклорных сувязях /1865-1965/. // Матэрыялы першай навуковай канферэнцыї па вывучэнню беларуска-украінскіх літаратурных сувязей. — Гомель, 1969; Ахрыменка П. Тарас Шаўчэнка і Беларусь. — Мінск, 1969; Мартинова Е.М. Шевченко білоруською мовою. — Ахрыменка П. Другий додаток до "Бібліяграфічнага ўказальніка прац аб беларуска-украінскіх літаратурных і фальклорных сувязях /1965-1965/. — його ж — Матеріали для бібліографічного покажчика праць про білорусько-українські літературні і фольклорні зв'язки /1966-1970/. // Тези доповідей і повідомлень другої наукової конференції по вивченню білорусько-українських зв'язків. — Львів, 1972; Мартынава Э. Беларуска-украінскі паэтычны ўзаемапераклад. — Мінск, 1973; Кабржыцкая Т., Рагойша В. Карані дружбы. Беларуска-украінскія літаратурныя ўзаемасувязі пачатку 20 ст., — Мінск, 1976; Кенько М. Творы Тараса Шаўчэнкі у перекладах Аркадзя Куляшова. // Весці АН БССР. Серыя грамадскіх навук. — 1976. — № 6; Мартинова Е. Слово Шевченка в Білорусії. — Нікітіна-Фокіна О. Образ Шевченка в білоруській радянській поезії 60-х років. // Збірник праць 23-ої наукової шевченківської конференції. — К., 1979; Охріменко П. Матеріали для бібліографії праць про білорусько-українські літературні і фольклорні зв'язки /1971-1980 рр./. // Тези доповідей 4-ої наукової конференції по вивченню українсько-білоруських літературних і фольклорних зв'язків. — Суми, 1981; Смиковська В.І. Роль Т.Г.Шевченка в становленні Янки Купали і Якуба Коласа як поетів. — Воїнов М.М. Роль Янки Купали і Якуба Коласа в підготовці першого білоруського видання "Кобзаря". // Янка Купала та Якуб Колас і Україна. Тези доповідей 5-ої наукової конференції з питань українсько-білоруських літературних і фольклорних зв'язків. — Суми, 1982; Рагойша В. Тарас Шевченко у відтворенні Якуба Коласа. // Хай слово мовлене інакше… — К., 1982; Пінчук С. З Коласам у сэрцы. // Полымя. — 1982. — № 10; Бочко М. А.Гарун про Т.Шевченка. // Т.Г.Шевченко і загальнолюдські ідеали (тези доповідей). — Одеса, 1989. — Ч. 1; Сцяпунін І. "Ад малдаваніна да фінна… // Літаратура і мастацтва. — 1989. — 10 сакавіка; Охріменко П. Шевченкове слово сьогодні. // Прапор. — 1989. — № 3; його ж — Т.Г.Шевченко і Сумщина. — Суми, 1989 [у співавт.]; його ж — До питання про джерела поезій Т.Г.Шевченка "Подражаніє Едуарду Сові" та "Ой діброво — темний гаю!… // 30-а наукова шевченківська конференція. — Донецьк, 1993.



Павло Охріменко

[prev-link]Назад[/prev-link] [next-link]Вперед[/next-link]
Наверх

Пишіть e-mail за адресою: alex@gilan.uar.net

Нашу інформацію найкраще дивитися програмою Internet Explorer 5 у режимі монітору: 1024х768х32


Attention: all pages available only with ukrainian descriptions. In order to read them it is necessary to have Cyrillic fonts installed on your computer system.

For download Windows' Cyrillic fonts click here

  жалюзи донецк Jaluzi-Service | Деревообрабатывающие станки | Квартиры в Ирпене