SHEVCHENKO
Інститут літератури НАН України she.gif (5174 bytes) Портрет Шевченка
Рубрики енциклопедії

“Бенефис г-жи Пиуновой”

“БЕНЕФИС Г-ЖИ ПИУНОВОЙ, ЯНВАРЯ 21 1858 ГОДА”— театрально-критична стаття Шевченка, написана 22–27 січня 1858 в Нижньому Новгороді. Автограф не зберігся. Вперше надруковано в газеті “Нижегородские губернские ведомости” від 1 лютого 1858, передруковано в “Приложениях” до газети “Московские ведомости” від 11 лютого 1858; обидві публікації без підпису. Авторство Шевченка підтверджується його власними свідченнями у щоденнику (записи від 21 січня 1858, 3 лютого 1858), у листі до М.С.Щепкіна від 3 лютого 1858. Ця єдина відома театрально-критична Шевченкова стаття не є власне рецензією, хоча написано її саме з приводу бенефісу К.Піунової; стаття окреслює творчий портрет актриси, має риси критичного огляду, бо в ній згадуються й інші вистави за участю бенефіціантки та її партнерів. Автор виявив глибоке розуміння акторського мистецтва, об’єктивно й виважено оцінив гру не лише К.Піунової, а й інших акторів Нижегородського театру — Є.Трусової, Владимирова, Є.Климовського, К.Васильєвої. Стаття свідчить про широке коло театральних інтересів Шевченка, його обізнаність із репертуаром зокрема Нижегородського театру.

Відповідно до теми, стаття розпочинається розповіддю про саму К.Піунову. Актриса, на думку Шевченка, завдяки миловидності й граційності зуміла привернути до себе увагу, підтримати інтерес до своєї гри протягом тривалого часу і заслужити любов місцевої не надто чутливої публіки. На бенефіс К.Піунової 21 січня 1858 давали в один вечір виставу з двох п’єс. Перша — п’ятиактна драма з прологом та епілогом “Паризькі жебраки” Е.-Л.-А.-Бризбара і Е.Ню в перекладі російською з французької В.П.Петрова. Авторство цієї п’єси свого часу було помилково приписане Е.Сю (див., напр. Шевченко Тарас. Повне зібр. творів: у 6 т. — К., 1964. — Т. 6. — С. 559). Друга п’єса — одноактний водевіль “Моторна бабуся” (“Бедовая бабушка”) російського драматурга О.Баженова. Шевченко відзначає, що у виконанні К.Піунової (Глаша) і Є.Трусової (бабуся) вийшла “такая миленькая игрушка, что хоть на любую столичную сцену: так грациозна наивностью своей Глаша и так добродушно-комична бабушка”. У драмі ж “Паризькі жебраки” К.Піунова виконала головну роль Антуанетти “весьма совестливо, но видно, что у ней не было сочувствия к роли”; тут же помічає й неправильність дикції актриси в одній із сцен. Автор статті визнав, що “бенефициантка обладает всеми задатками сценического искусства, а это, вместе с молодостью её, конечно, подает большие надежды и в будущем”, але не приховував, що “самые успехи её порождают и большие требования”. Зауваживши, що К.Піунова залюбки обирає собі ролі “наивно-милых девушек” (тобто амплуа інженю в тодішньому театрі), бо вони їй найкраще вдаються, Шевченко робить слушне з професійного боку застереження, що одноманітність і легкість подібних ролей можуть зашкодити талантові актриси, і радить їй розширювати свій репертуар, доклавши більше праці, серйознішої вдумливості, тоді й “талант развернется шире”. Обгрунтовуючи свою думку, Шевченко наводить приклад з комедії “Бідність не порок” О.Островського, в якій К.Піунова грала “разбитную вдовушку” Анну Іванівну і виконала роль “с большим тактом, а тут, конечно, обыкновенными способностями не обойдешься; особливо в 17 лет”. Ще один приклад навів Шевченко з водевілю “Москаль-чарівник” І.Котляревського. В цій виставі, попри поспішну її підготовку, К.Піунова, хоча й не знала української мови, але текст добре вивчила напам’ять і в ролі Тетяни “была очень хороша”, так що М.С.Щепкін “был в восторге и говорил, что ни с кем с таким удовольствием не играл, а мнение Щепкина может служить авторитетом”. Такі критичні зауваження і побажання на адресу актриси, в яку Шевченко був закоханий і якій (на десятий день після бенефісу і за два дні до появи статті друком) запропонував стати дружиною, свідчать про його високу принциповість і почуття відповідальності перед глядачем і читачем. Судячи з реакції К.Піунової на прочитаний їй Шевченком текст, актриса статтю не сприйняла (запис Шевченка у щоденнику від 3 лютого 1858).

Друга половина статті присвячена характеристиці партнерів К.Піунової у бенефісній виставі. Автор похвалив Владимирова за роль волоцюги Гастона у “Паризьких жебраках”, виконану “чрезвычайно рельефно и талантливо”. В особі Владимирова Шевченко побачив “весьма опытного артиста, занимавшегося своим искусством добросовестно”, відзначив, що актор “не односторонен, и игра его в особенности замечательна в пиесах, имеющих литературное достоинство”. Звертає увагу Шевченко й на особливості характеризації ролі: “В гримировке и костюмировке он просто совершенен”. Позитивним є і загальний висновок: “в нем видно и развитие, и необыкновенное понимание искусства”. Таку ж оцінку дає Шевченко й акторові Є.Климовському, застерігши, що судити про нього треба не “по пустой роли Д’Обиньи” у “Паризьких жебраках”, а за виставами побутової драми “Суд людський — не божий” О.Потєхіна і п’єс О.Островського. Досить високо оцінив Шевченко і гру К.Васильєвої, яка “передала очень верно тщеславную и своевольную Алиду, дочь банкира”, відзначив її чудову міміку, але застеріг, що ця роль не може дати повного уявлення про гру актриси. Краща її роль, твердить автор статті, — у виставі комедії “Бідна наречена” О.Островського. Водночас Шевченко зробив серйозний закид на адресу К.Васильєвої: “Видна какая-то законченность в ее игре, как будто она высказала все свои средства и что дальше ожидать нечего; впечатление, не говорящее в пользу будущего развития…”. Що Шевченко мав вироблену негативну думку про цю актрису, свідчить і така згадка в щоденнику 29 січня 1858: “Аляповатый бенефис г-жи Васильевой…”.

Очевидно, хтось із прихильників К.Васильєвої. виступив у тих же “Нижегородских губернских ведомостях” 22 лютого 1858 з полемічною відповіддю — “Уваги на статтю про бенефіс пані Піунової (в 5-му № «Н.Г.В.»)”. Підписана стаття, очевидно, псевдонімом “Щеголев”. Редакція додала до неї примітку про те, що не поділяє думок автора, але сподівається, що з протилежних поглядів постане істина. Не називаючи прізвища Шевченка, Щеголєв полемізує з усіма пунктами його статті. Розширення репертуару К.Піунова, вважає він, уже здійснила, але опинилася не на своєму місці; посилання на авторитет М.С.Щепкіна викликало в’їдливе зауваження на адресу останнього, зроблено спробу знизити високу оцінку Шевченком гри Владимирова. Застереження Шевченка, адресовані К.Васильєвій, полеміст відкинув.

Шевченко ніяк не відреагував на статтю Щеголєва ні в щоденнику, ні в листах; може, тому, що, як свідчать записи 23 і 24 лютого 1858 у щоденнику відчув розчарування К.Піуновою. Через тривалий час, коли Шевченка вже не було в Нижньому Новгороді, у тій же газеті від 18 жовтня 1858, № 43, за підписом “….. й …….й” з’явилася ще одна замітка, певною мірою суголосна Шевченковій статті. Про неї Шевченко, ймовірно, й не знав, якщо ніхто з Нижнього Новгорода не переслав йому газети.
Література:

Рулін П. Шевченко і К.Б.Піунова // Україна. — 1925. — Кн. 1–2;

Рулін П. Шевченко і театр // Шевченко та його доба. Зб. 1-й. — К., 1925;

Новицький М. Коментарій до Шевченкових листів // Твори Тараса Шевченка. — [K.], 1928. — Т. 3. Щоденник;

Борщаговський О., Йосипенко М. Шевченко і театр. — К., 1941;

Йосипенко М. Шевченко і театр // Український драматичний театр. — К., 1967. — Т. 1;

Большаков Л. Шевченко і Нижегородський театр // Збірник праць 21 та 22 наук. шевченків. конфер. — К., 1976.

Ростислав Пилипчук

Нашу інформацію найкраще дивитися програмою Internet Explorer 5 у режимі монітору: 1024х768х32


Attention: all pages available only with ukrainian descriptions. In order to read them it is necessary to have Cyrillic fonts installed on your computer system.

For download Windows' Cyrillic fonts click here

  | Купить деревообрабатывающий станок | Где купить бетон | Як купити квартиру від Києвом | Купити алюмінієвий профіль