SHEVCHENKO
Інститут літератури НАН України she.gif (5174 bytes) Портрет Шевченка
Рубрики енциклопедії

“Варнак”

“ВАРНАК” — повість Шевченка, написана російською мовою в Новопетровському укріпленні. Датується орієнтовно 1853. Позначені на автографі дата і місце написання ("1845 года. Киев") є фіктивними й подані автором із конспіративних міркувань. Автограф зберігається в ІЛ НАНУ (Ф.1. — 91).

"В." — одна з перших повістей, які Шевченко прагнув надрукувати. Про це йдеться у листі до Бр. Залеського 21 квітня 1856. Видати твір з допомогою Бр. Залеського, М. Осипова, Е.-В. Желіговського не пощастило. За життя автора повість так і не побачила світу. Вперше її опубліковано з довільними змінами й неточностями в ж. «Киевская старина» (1886. — № 7. — С. 410–442). У 1888 разом з іншими творами надруковано у виданні «Поэмы, повести и рассказы Т.Г.Шевченка, писанные на русском языке» (К., 1888).

Повість продовжує характерну для літератури 19 ст. традицію співчутливого зображення тяжкого життя народу, що потерпає од свавілля й аморальності панства. На сюжеті твору позначилося знайомство автора з тогочасною літературою — українською, російською, західноєвропейською, фольклором. Головний мотив повісті «В.» (як і однойменної поеми) — мотив розбійника, що покаявся, — є одним із найпоширеніших у світовій літературі. Серед ряду західноєвропейських творів на «розбійницьку» тему — «Розбійники» Ф. Шіллера, «Роб Рой» В. Скотта. Певна традиція її представлена і в російській прозі — «Дубровський» О. Пушкіна, «Гаркуша, малоросійський розбійник» В. Наріжного. З українських письменників цей мотив розробляли Г. Квітка-Основ'яненко («Предание о Гаркуше»), П. Куліш («Злодій в селі Гаківниці»), О. Стороженко («Марко Проклятий»). Сюжет драматизованої повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Предание о Гаркуше» (надрук. 1842), де, як і в повісті В. Наріжного, зображено ватажка одного з повстанських загонів в Україні 70–80-х рр. 18 ст. Семена Гаркушу, грунтується на мотивах грішника, що розкаявся, та шляхетного розбійника. У різних варіантах цей мотив зафіксовано і в українському фольклорі. Мотив морального переродження розбійника в Шевченковій повісті поєднується з іншим популярним мотивом — про шляхетного розбійника, що захищає справедливість. У «В.» згадано Рінальдо Рінальдіні, героя роману Х.-А. Вульпіуса «Рінальдо Рінальдіні, розбійницький отаман», з яким порівнюється герой повісті Кирило. З твором Г. Квітки-Основ'яненка Шевченкову повість зближують сентиментальність розповіді, мелодраматизм розв'язки, деякі спільні риси в характері головних героїв. На образі Кирила, розповіді про його життя помітно вплив народних пісень і переказів про українського народного героя Устима Кармалюка.

Од повісті «В.» бере початок одна з головних тем Шевченкової прози — тема трагічної долі кріпака-інтелігента, центральна у наступних повістях «Музыкант» і «Художник». Проблема кріпосного інтелігента широко розроблялась у російській літературі починаючи з кінця 18 ст., зокрема у творах М. Павлова «Іменини» та О.Герцена «Сорока-злодійка», де подано образи освічених, талановитих кріпаків, яких безправне становище довело до відчаю та бунту. Шевченко більше, ніж попередники, приділяє увагу життю кріпаків, їхньому побуту, взаєминам.

Сюжет повісті побудований на історії колишнього каторжанина — варнака; розгортання її спирається на такі мотиви: важка доля селянської дитини-сироти, трагічне буття освіченої людини в принизливому становищі кріпака, кохання до кріпачки й наруга над нею розбещеного пана, помста, вчинена з допомогою ватаги розбійників, і, нарешті, каяття.

Дія повісті відбувається у двох хронологічних зрізах. У кожній частині окрема система образів, свої оповідач і топографія. Про варнака Кирила читач дізнається від персоніфікованого розповідача, який зустрічається з ним у селищі Соляна Защита і є носієм авторської свідомості. Роздуми розповідача на тему: «Какие же могут быть причины нищеты в краю, текущем млеком и медом?» перегукуються з саркастичним зауваженням М. Салтикова-Щедріна: «Россия — государство обширное и богатое, да человек-то иной глуп, мрет себе с голоду в обильном государстве».

Знайомство читача з героєм починається з портретної характеристики, в якій окреслені головні риси особистості: «…увидел я в церкви старика, совершенно седого, но еще довольно свежего и необыкновенно выразительной и благородной физиономии, — повідомляє розповідач. — Его величавая наружность меня поразила». Готуючи читача до сприйняття сповіді Кирила, розповідач-автор прагне охарактеризувати варнака як шляхетну, справедливу, гуманну особу. Деталі побуту, інтер'єр (соломою крита біла хата, духмяні трави на долівці, дубові лави, рушник коло образів, українське вбрання Мотрі, яка веде господарство) переконують, що герой зберіг зв'язок з рідними звичаями попри те, що життя його минуло переважно на засланні. Промовиста деталь — сльози, що набігли на очі при згадці про Україну, — свідчить про незгасне почуття до батьківщини. Біблія та естамп у світлиці, розмови про Боккаччо, Аріосто, Тассо — все це розкриває широке коло інтересів і уподобань героя. Манера поводження, характер бесіди остаточно переконують розповідача у високій освіченості й шляхетності нового знайомого.

Друга частина повісті — розповідь Кирила. Завдяки сповіді, цій традиційній для поетики романтизму формі, у творі, паралельно до оповіді про події, показано і їхній вплив на особистість героя. Розгортається історія сирітства, страждань юнака, позбавленого людських прав, кохання. З психологічною переконливістю автор зображує, як у Кирила визріває обурення свавіллям і жорстокістю розпусного пана, бажання помститися. Поступово образ головного героя повісті ускладнюється. Конфлікт з можновладцями приводить Кирила до ватаги розбійників, але здійснення помсти викликає в нього нові страждання.

Образ головного героя створюється різноманітними засобами, що доповнюють один одного. Важливу роль відіграють авторська характеристика й власні зізнання героя, його самооцінка, вчинки й думки, ставлення до різних людей, коло його інтелектуальних інтересів, що окреслюється темами розмов і занять з панною Магдаленою. Образ подано в еволюції — від раннього дитинства, коли починаються поневіряння сироти-кріпака. Автор дає читачеві відчути драматизм долі дитини, яка ще не здатна усвідомити трагічність подій. Психічний стан малолітнього героя, своєрідність дитячого світосприйняття тонко відтворено в оповіді про день похорону матері: «Священник заступом крестообразно запечатал яму и заставил меня бросить горсть земли на гроб моей матери. Я бросил и пошел за людьми в село… Помню еще, в нашей хате было много людей … я играл с детьми на дворе, а когда все разошлися после обеда, то меня и дети покинули, и я остался один с моею заузданною палочкой-лошадкой…». Кирило ріс при панському дворі, де служив як лакей-компаньйон. У таких несприятливих обставинах формується особистість вразливого юнака, що гостро відчуває принизливість свого становища; сприяло цьому й спілкування з гувернанткою Магдаленою.

У повісті використано фабулу однойменної поеми, написаної 1848. Однак від героя поеми головний герой повісті істотно відрізняється, що позначилось і на проблематиці твору. В іншому аспекті розроблено мотив помсти. У поемі герой стає розбійником, заздалегідь обміркувавши цей крок і підготувавшись до нього («Добрих хлопців добирає», очолює ватагу й у день весілля паничів «всіх — // Княжат, панят і молодих — // Всіх перерізали»). Герой же повісті випадково потрапляє до розбійників у хвилини відчаю. Він не бере участі у жорстоких діях своїх товаришів і осуджує їх. Риси типового романтичного лиходія, втілені в характері героя поеми, героєві повісті невластиві. Він не виявляв надмірної жорстокості, боронив скривджених, був шанований за це селянами, великодушно поставився до свого ворога, коли той опинився в його руках.

У новому трактуванні образу варнака намічено риси рефлектуючої особи — він карався, що мимоволі став убивцею графа, і звинувачував себе в тому, що розбійники, визволяючи його, вчинили жорстоку розправу над панами. Кардинально змінюється й суть мотиву каяття. Герой поеми раптово перероджується під впливом величної панорами київських храмів, що відкрилася йому, коли він, розчарований усім, «Вийшов … з ножем в халяві // З Броварського лісу, // Щоб зарізаться». У повісті ж відтворено етапи психічного процесу пробудження й посилення мук совісті, що зумовлено особливостями характеру героя, а не впливом випадкових обставин. Кирило розповідає, що боявся зустрітися з Магдаленою і Марисею, відчуваючи сором, сподівався втопити «свою грязную совесть в дорогом вине, но не тут-то было! Она выплывала из вина и бешеной кошкой впивалась в сердце!». Він згодом «решился оставить свое проклятое ремесло и готов был сделаться хоть каторжником, только бы очистить свою грязную совесть», хотів покинути товаришів, «пуститься прямо в Почаев помолиться святой заступнице» і, нарешті, зважився спокутувати свої провини, «положиться на милосердие Божие и на правосудие человеческое». Завдяки такому вирішенню центрального образу поглиблюється суть конфлікту, істотно змінюється ідея твору. Усувається мотивування бунту особистими рисами схильної до жорстокості людини, обуреної безкарністю панського свавілля; автор наголошує на соціальній природі конфлікту повісті.

Статичні образи другорядних героїв розкриваються переважно через їхні вчинки, манеру поведінки, а також завдяки характеристикам розповідача. Зауваження, що Болеслав добре усвідомив, «что он граф, и граф богатый, что ему не нужно никаких познаний и добродетелей», розповідь про радість графині з приводу того, що її син вбив батька на дуелі, дають достатнє уявлення про сутність цих людей.

Стиль і характер оповіді визначається поєднанням різних тенденцій. Завважимо стриманість викладу, прагнення донести до читачів драматизм події або ситуації через повідомлення про суто зовнішні обставини чи окремі деталі (про покинуту всіма дитину з «заузданной палочкой-лошадкой», про те, що за лановим, який їхав верхи, дитина йшла «босиком по колючей стерне, дрожа всем телом от холода и страха»). Помітним є звернення до властивих сентименталізму та романтизму засобів характеротворення (так, зокрема численні згадки про сльози головного героя). Типово романтичний у повісті і спосіб побудови конфлікту, опертого на протистояння контрастних образів — цілковито негативних або всуціль позитивних.

Увага до широкого кола пекучих проблем нижчих верств суспільства, зображення нестерпних умов життя покріпаченого селянства, прагнення відтворити реальну дійсність — усе це зближує позиції Шевченка-прозаїка й послідовників натуральної школи. Вдаючись до засобів романтичної поетики, автор утілює в повісті формування нової тенденції розвитку суспільного життя 50–60-х рр. 19 ст. — пробудження у пригнобленій людині почуття гідності.

Повість ще не одержала належного висвітлення в літературознавстві. Перші оцінки її з'явилися в літературному оточенні Шевченка. У листуванні з приводу публікації твору Бр. Залеський схвально відгукнувся про нього (Листи до Тараса Шевченка. — К., 1993. — С. 69), — на відміну од П. Куліша, що різко осуджував російськомовну прозу Шевченка (там само, с. 103, 109). М. Лазаревський вважав всі російські повісті Шевченка «довольно слабыми» (Основа. — 1862. — № 3. — С. 142). Опублікована через тридцять років після написання, повість у контексті і російської, й української прози 80-х років становила тільки історико-літературний інтерес. Одним із перших її дослідників був О. Пипін. Сучасним літературознавством висвітлено окремі проблеми твору: уточнено історію написання повісті, розглянуто її ідейно-тематичні особливості в контексті всієї російської прози поета й у зіставленні з однойменною поемою. Стосовно художнього напряму повісті висловлені різні твердження. Л. Кодацька вбачала у творі риси критичного реалізму. Полемізуючи з дослідницею, М. Яценко, Ю. Івакін доводили, що повісті властивий просвітницький реалізм. Цю думку заперечив Є.Нахлік, який вважає «В.» «одним з найскладніших романтичних творів в українській літературі» (с. 168). Розбіжність у судженнях не є випадковою. Кожне з них грунтується на істотних (але не визначальних) стильових ознаках твору. Особливості проблематики й поетики повісті унеможливлюють вкладання її в прокрустове ложе одного певного літературного напряму.
Література:

Пыпин А. Русские сочинения Шевченко // Вестник Европы. — 1888. — № 3;

Багрий А.В. Т.Г.Шевченко в литературной обстановке. — Баку, 1925;

Навроцький Б. Т.Шевченко як прозаїк // Червоний шлях. — 1925. — № 10;

Чалий Д. Повісті Шевченка і проблема його реалістичного методу // Збірник праць першої і другої наук. шевченк. конференцій. — К., 1954;

Кирилюк Є.П. Тарас Шевченко. — К., 1964;

Білецький О.І. Російська проза Т.Г. Шевченка // Білецький О.І. Зібрання праць: У 5 т. — К., 1965. — Т. 2;

Кодацька Л.Ф. Художня проза Т.Г. Шевченка. — К., 1972;

Яценко М.Т. Питання реалізму й позитивний герой в українській літературно-естетичній думці першої половини ХІХ ст. — К., 1979;

Івакін Ю.О. Нотатки шевченкознавця. — К., 1986;

Нахлік Є.К. Українська романтична проза 20–60-х років ХІХ ст. — К., 1988.

Зінаїда Кирилюк

Нашу інформацію найкраще дивитися програмою Internet Explorer 5 у режимі монітору: 1024х768х32


Attention: all pages available only with ukrainian descriptions. In order to read them it is necessary to have Cyrillic fonts installed on your computer system.

For download Windows' Cyrillic fonts click here

  | Купить деревообрабатывающий станок | Где купить бетон | Як купити квартиру від Києвом | Купити алюмінієвий профіль