SHEVCHENKO
паркетная доска Tarkett паркетная доска паркетная доска Weitzer Parkett паркетная доска Karelia kvedomosti.com
Інститут літератури НАН України she.gif (5174 bytes) Портрет Шевченка
Рубрики енциклопедії

“Думка” (“Тече вода в синє море”)

“ДУМКА” (“Тече вода в синє море”) — один із перших віршів Шевченка, що дійшли до нас. Написаний 1838 у Петербурзі. Автограф невідомий. Вперше надрукований в альманасі “Ластівка” (СПб., 1841. — С. 312–313) як продовження поезії “На вічну пам’ять Котляревському”. Назву — жанрове визначення “Д.” — Шевченко дав творові в “Кобзарі” 1860. Як і в трьох інших “думках” 1838 — “Вітре буйний, вітре буйний”, “Тяжко-важко в світі жити”, “Нащо мені чорні брови”, — у вірші “Тече вода в синє море” яскраво виявились поетичні принципи раннього періоду творчості Шевченка, передусім риси романтичного художнього мислення з його підкресленою орієнтацією на фольклор. Специфіка перших “думок” Шевченка — в граничній перейнятості народнопоетичними мотивами, образами, фольклорними засобами, в особливостях авторського самовираження. Всі чотири “думки” належать до так званої “рольової” лірики, тобто віршів, основним носієм авторської свідомості в яких є ліричний персонаж, у названих творах — об’єктивована паралель до образу ліричного героя, центральної суб’єктної форми Шевченкової поезії, що вперше в ній постане трохи пізніше — в елегії “На вічну пам’ять Котляревському”. Життєва ситуація автора, змалку круглого сироти, недавнього кріпака, долею закинутого на чужину, що зазнав багато поневірянь, характерні для романтичного мислення й такі природні для Шевченкового становища настрої туги, самотності, постійне переживання відчуженості у світі переломлюються в “думках” через типово фольклорні, дуже узагальнені образи й ситуації, які завдяки присутнім у художній свідомості людини фольклорним стереотипам не потребували докладного вмотивування.

Тема “Д.” (“Тече вода в синє море”) — пошуки долі молодим козаком, мотиви й образи, через які ця тема вирішується, мають численні паралелі в народних піснях (серед них популярні пісні “Ой не шуми, луже, зелений байраче”, “Ой не шуми, луже, дубровою дуже”, “Ой зелений дубе, чого нахилився” та ін.). У сфері фольклорного способу образотворення перебувають і обидва суб’єкти мовлення — розповідач та персонаж-козак. Елементів психологізації образу героя в цьому вірші, на відміну від інших “думок” 1838, не спостерігається, романтичний конфлікт гранично узагальнений і має зовнішній характер — причини відчуженості героя від людей Шевченком не конкретизуються. Водночас орієнтованість на народну поезію не обертається в “Д.” (як і завжди у Шевченка) її копіюванням. Вірш сприймається як твір літературний, передовсім, завдяки властивим уже першим поезіям Шевченка особливій структурній врівноваженості, чіткості, завершеності, — риси, не такі характерні дл творів фольклору з їхньою варіативністю, а також завдяки літературним ознакам віршової організації.

Тема вірша розгортається дедуктивним способом, сюжет укладається в типову для літературного твору тричастинну структуру з елементами хронологічної послідовності у викладі подій, зовнішня подієва лінія подана дуже скупо — практично двома її найголовнішими фазами (“Пішов козак світ за очі”, “Сидить козак на тім боці”, основний зміст вірша — емоційне “підсвічування” подій, пов’язані з ними переживання. Отже, перша частина (рядки 1–4) — вступна теза, повідомлення екзистенціальної теми, що вводиться Шевченком до твору через один із найдавніших фольклорних засобів художнього узагальнення — психологічний паралелізм: “Тече вода в синє море, // Та не витікає, // Шука козак свою долю, // А долі немає”. Дальший текст — ілюстрування теми, її варіювання та деталізація. Головні динамічні моменти в її розгортанні зосереджуються у другій частині вірша (рядки 5–20), сам же драматичний характер вирішення теми визначений уже в першій частині. Третя частина (рядки 21–24) — емоційний підсумок — за змістом і структурно подібна до першої частини і є конкретизацією центральної теми. Властивий дедуктивному мисленню рух од загального до часткового завершується вельми близькими Шевченкові мотивами чужини, неможливості повернутися на батьківщину, що підтримують тему недолі: “А журавлі летять собі // Додому ключами. // Плаче козак — шляхи биті // Заросли тернами”. Психологічний паралелізм, вдруге введений у “думці” в останній строфі (цього разу заперечний, а не прямий, як на початку), утворює один із варіантів форми великого кільця (композиційного обрамлення вірша), коли кільцевий рух ліричного сюжету здійснюється не словесним повтором, а тематичним перегуком близьких за зовнішньою та внутрішньою побудовою першої та заключної частин твору — спосіб оформлення тексту, властивий книжній поезії.

Особлива роль у сюжетному розвитку “Д.” (“Тече вода в синє море”) належить народнопоетичному образу водяної стихії, що бере участь у розгортанні теми на всіх її етапах. Символічною картиною, побудованою на образах води й моря, Шевченко розпочинає вірш, і ця картина (великою мірою завдяки запереченню) сприймається як модель інобуття, ворожого людині світу, що прогнозує трагічний фінал. З подібною семантичною функцією образ моря виступає і в подальшому тексті вірша. Море, що грає, — важливий складник зовнішньої подієвої лінії, підступна сила, яка підбурює козака на нерозважливі вчинки (“Пішов козак світ за очі; // Грає синє море, // Грає серце козацькеє…”), а згодом, ставши нездоланною перешкодою на шляху його повернення на батьківщину, виявляє цілковиту байдужість до його горя (“Сидить козак на тім боці, // Грає синє море. // Думав, доля зустрінеться — // Спіткалося горе”). Таку ж семантичну активність виявляє заключний образ поезії — дуже популярний у фольклорі образ зарослих тернами шляхів — символ довічної розлуки, забуття, що згодом дістав поширення у Шевченка (див., зокрема, вірші “Не кидай матері, казали”, “Ой три шляхи широкії”, “Заросли шляхи тернами”).

Перспективним у плані образної будови для Шевченкової творчості є й протиставлення образів серця і думки (розуму). Монолог думки, що вклинюється в партію розповідача, є внутрішнім монологом героя-козака, одним із голосів його роздвоєної свідомості. Подібно до іншої “думки” 1838 “Тяжко-важко в світі жити”, поезія “Тече вода в синє море” — композиційно двосуб’єктна форма. Характерне для віршів Шевченка поєднання суб’єктних форм ліричного персонажа та ліричного розповідача бере початок од народної пісні.

“Д.” (“Тече вода в синє море”), як і три інші “думки” 1838, — яскравий взірець наспівного інтонаційного стилю, що панував у творчості раннього Шевченка. Серед його чинників — народнопісенні образи та лексика елегійного характеру (мотив пошуку долі, персоніфіковані образи серця і думки, образи чужини, чужих людей, горя, плачу, постійні епітети — “шляхи биті”, “ненька старенькая”, “молода дівчина”, символ — “шляхи…Заросли тернами” тощо), а також вишукана й розгалужена система повторів. Йдеться, насамперед, про повтори смислові — синонімічні варіації центральної теми вірша, заданої (відповідно до законів дедукції) на його початку. Г.Сидоренко помітила, що більшість строф названої “думки” охоплена семантичним і синтаксичним паралелізмом, при цьому строфа 14-складового вірша будується з двох паралельних конструкцій, своєю чергою кожен із членів паралелізму на основі протиставлення або аналогії ще раз поділяється на дві частини. Напр.,

І.С.Марчук

“Куди ти йдеш, не спитавшись?

На кого покинув

Батька, ненку старенькую,

Молоду дівчину?..”

Темпера, 1983.

I. Тече вода в синє море, (1)

(2) Та не витікає,
I. Вода тече (1) — не витікає (2)

ІІ. Шука козак свою долю, (3)

А долі немає. (4) ІІ. Козак шукає (3) — не знаходить (4)

Така подвійна двочленна організація строфи, вважає дослідниця, поширюється на більшу частину вірша (Ритміка Шевченка. — К., 1967. — С. 71–72). Виявом смислового повтору є рамкова композиція “Д.”. У творі зберігається сувора строфічність, проте вже наявні окремі відхилення від паралелізму ритмічного й синтаксичного членування в середині строфи — одного з важливих принципів наспівності, які ведуть до порушення паузної системи 14-складника (напр., “Куди ти йдеш, не спитавшись? // На кого покинув // Батька, неньку старенькую, // Молоду дівчину?” — синтаксична композиція строфи [8 // 6 + 8 + 6] замість [8 + 6 // 8 + 6]. Ці порушення — перші ознаки майбутнього трансформування Шевченком народнопісенного 14-складового розміру у високорозвинений літературний віршовий розмір.

Віршем “Д.” (“Тече вода в синє море”) Шевченко започаткував одну з магістральних тем своєї лірики — проблему змагання героя з долею; однозначність фатального вирішення конфлікту цілком відповідала народнопісенним жанровим канонам “думки”. Активізація життєвої позиції героя, індивідуалізація ліричного переживання в наступних віршах Шевченка, що розробляли ситуацію протистояння героя його долі, спричинили виникнення безлічі нюансів у її розв’язанні, розширили змістові можливості елегійного жанру.
Література:

Смілянська В.Л. Стиль поезії Шевченка: суб’єктна організація. — К., 1981;

Мовчанюк В.П. Медитативна лірика Т.Г.Шевченка. — К., 1993.

Ніна Чамата

Пишіть e-mail за адресою: alex@gilan.uar.net

Нашу інформацію найкраще дивитися програмою Internet Explorer 5 у режимі монітору: 1024х768х32


Attention: all pages available only with ukrainian descriptions. In order to read them it is necessary to have Cyrillic fonts installed on your computer system.

For download Windows' Cyrillic fonts click here

  | Квартиры в Гостомеле | Квартиры в Ирпене