SHEVCHENKO
паркетная доска Tarkett паркетная доска паркетная доска Weitzer Parkett паркетная доска Karelia kvedomosti.com
Інститут літератури НАН України she.gif (5174 bytes) Портрет Шевченка
Рубрики енциклопедії

“Заворожи мені, волхве”

“Заворожи мені, волхве” — вірш, написаний Шевченком 13 грудня 1844 у Петербурзі; автограф у рукописній збірці “Три літа” (ІЛ. — Ф. 1. — № 74. — Арк. 6-6 зв.). Типова для його поезії модифікація послання, що синтезує ознаки цього жанру з елегійною традицією. Вірш звернений до М С Щепкіна і є відгуком на зустрічі з ним Шевченка під час гастролей актора в Петербурзі восени 1844 (закінчилися 31 жовтня 1844). В ньому виявилися дружні почуття поета до Щепкіна, проте не образ адресата послання і не образ спілкування між автором та адресатом є головним у творі, а болючі роздуми поета про життя, глибоко особистісне переживанн суспільної дисгармонії, що особливо загострилося під враженням від його поїздок по Україні 1843–1844 рр.

Тема вірша — усвідомлення ліричним героєм-поетом трагічної невідповідності між його уявленням про навколишній світ та реаліями цього світу, спроба перебороти власну зневіру в прийдешнє торжество правди. Правда як справедливість в усіх її аспектах — політичному, правовому, моральному, економічному — один із центральних мотивів Шевченкової творчості, для поета неодмінна форма буття людини, яка характеризує самі принципи її існування й є критерієм усього сущого. Мотив правди та інші наскрізні образи Шевченкової поезії — “надія” та “серце” як осередок інтелектуальної та емоційної діяльності людини — формують основу ліричного сюжету вірша “Заворожи мені, волхве”. Подібне за змістом і характером переживання, що спирається на ті ж константні образи, — в написаному того ж 1844 вірші “Чигрине, Чигрине”, де поетове жадання “святої правди на землі” оживлене, як і в “Заворожи мені, волхве”, надією. Інше, песимістичне, вирішення тема розбитого неправдою серця ліричного героя дістає у віршах того ж періоду творчості “Чого мені тяжко, чого мені нудно” та “Три літа”.

Початок вірша типовий для послань — звернення автора до адресата. Звернення є одночасно й лаконічною характеристикою Щепкіна, поданою за допомогою кількох метафор, які передають захоплення поета видатним актором (Шевченко називає його “волхвом” — чарівником, ворожбитом), людиною великого життєвого досвіду (епітет “сивоусий” тут означає — навчений життям, старший за віком). Таким чином формується образ адресата, мотивується вибір об'єкта звернення — особи, чию пораду поет хотів би почути у хвилини глибокої душевної кризи. Так само метафорично схарактеризовано громадянську (про це свідчить дальший текст вірша) позицію адресата послання: “Ти вже серце запечатав”. Зміст цієї метафори дістав різні тлумачення. Ю.Івакін вважав, що Шевченко мав на увазі реалістичне, позбавлене ілюзій ставлення Щепкіна до життя (Івакін Ю.О. Коментар до "Кобзаря": Поезії до заслання. - К., 1964. - С.186). Л.Білецький — щепкінську “відчуженість і зверхню байдужість до українського національного питання й до України” (див. Шевченко Т. Кобзар - Вінніпег, 1952. - Т. 2. - С. 196.). Менш переконливо пояснював ці слова С.Смаль-Стоцький — як “вираз найвищого захоплення, найвищої пошани до мистецтва Щепкіна” — людини, котра може “не мати вже більш ніяких бажань, мистецьких амбіцій, бо ще вищого ідеалу в мистецтві чоловікові досягти годі” (Смаль-Стоцький С. Шевченко. Інтерпретації. - Варшава, 1934. - С. 68.). Своє тлумачення дав Є.Кирилюк: “Рядок “Ти вже серце запечатав” слід розуміти як повне злиття митця з творимим ним мистецтвом” (Кирилюк Є.П. Тарас Шевченко: Життя і творчість. - К., 1964. - С.173). Адресуючи Щепкіну слова найщирішої приязні (“друже”, “мій голубе”, “стань же братом”), Шевченко, однак, протиставляє свою позицію щепкінській, він прагне втриматися над безоднею повної зневіри й остаточного розчарування в житті: “Ти вже серце запечатав, // А я ще боюся. // Боюся ще погорілу // Пустку руйновати, // Боюся ще, мій голубе, // Серце поховати”. Антитеза будується на образі серця— центральному тематичному образі вірша. Його введення — вихідний пункт переорієнтації сюжету з образу адресата на образ автора, у сфері якого сюжет залишається до кінця другої частини твору. Розповідаючи про свої переживання, поет гранично драматизує власне світовідчування. Зболене стражданнями батьківщини, нескінченним людським горем, своє серце він уподібнює погорілій хаті-пустці (ідентифікація образів “серце — погоріла пустка” відбувається завдяки однаковому їх розташуванню в сусідніх, об'єднаних анафорою та синтаксичним паралелізмом, реченнях). Зіставлення образів “серце — погоріла пустка” та похідних од них семантичних рядів (реального та метафоричного), що переплітаються, — основа тематичного руху у великому відтинку вірша, який, починаючись у його першій частині, обіймає більшу частину твору (рядки 5 - 18).

Психологічна ситуація, окреслена в першій частині вірша (рядки 1 - 8), розгортається й аргументується в другій, основній частині (рядки 9 - 24). Зміст ліричного переживання типово елегійний — пов'язане зі спогадом (його носії — слова “вернеться”, “ще раз”) сподівання на краще, яке в ліричного героя трансформується в пристрасну надію позбутися духовної порожнечі, воскресити свою зневірену душу. Побудова цієї частини вірша — класичний взірець градаційної композиції, що в поезії “Заворожи мені, волхве” визначає й загальні принципи організації всього твору. Переживання розвивається в шести (!) синонімічних сюжетних ситуаціях, кожна з них є новою, більш напруженою, ніж попередня, модифікацією основної теми, фіксацією сподівань автора на поступове повернення до нього душевної рівноваги — відродження до життя горілої хати — оселі душі (“Може, вернеться надія... // В пустку зимовати, // Хоч всередині обілить // Горілую хату. І витопить, і нагріє, І світло засвітить...”), а з нею — здатності творити (“Може, ще раз прокинуться Мої думи-діти”), вірити в Бога (“Може, ще раз помолюся”) та правду (“Може, ще раз сонце правди // Хоч крізь сон побачу”). Перше місце в цьому ряду життєвих цінностей Шевченко віддає правді (образ “сонця-правди” поставлено в кульмінацію багатоступеневого емоційного нагнітання), усвідомлюючи разом з тим примарність мрій про неї (образ сну) за сучасних йому суспільних обставин. Серед опорних тематичних образів другої частини твору особливу роль відіграє також фольклорний образ зцілющої й живлющої “води-надії”та мотив “думи-діти” — один із постійних образів поезії Шевченка. Йдучи за мотивом “серце - пустка”, образ “думи - діти” продовжує у вірші “Заворожи мені, волхве” метафоричну лінію викладу (рядки 9 - 22). Надзвичайну експресивність цієї частини вірша створюють не тільки специфічно шевченківська яскрава метафоричність, а й майстерний синтаксис — головний чинник інтонаційного наростання. Йдеться, насамперед, про цілісність усього відтинка — одного синтаксичного періоду, що поширюється на всі 16 рядків другої частини вірша, систему анафор (“Може, вернеться...”, “Може, ще раз”) та паралелізмів, яка поєднує всі шість сюжетних ситуацій, дієслівну ампліфікацію (“обілить... хату, І витопить, і нагріє, І світло засвітить”) Емоційне напруження посилюється й завдяки такому розташуванню дієслів, коли майже всі вони припадають на кінець рядка 14-складового вірша — ритмічно сильну позицію.

Третя частина вірша — висновок (рядки 25-28) — знову переводить авторський роздум у сферу адресата, підтверджуючи жанрові ознаки послання. Ліричний герой повертається від мрій до дійсності, й підкреслена емоційність викладу свідчить, що вирішальний моральний вибір зроблено на користь активної громадянської позиції. Проте конкретних шляхів її реалізації ще не обрано, й автор за підтримкою і порадою, як і в першій частині вірша, звертається до Щепкіна: “Стань же братом, хоч одури. // Скажи, що робити: // Чи молитись, чи журитись, // Чи тім'я розбити?!” Подібне за змістом і формою звернення є в листі до Я.Г.Кухаренка від 30 вересня 1842 з Петербурга: “...Що я маю робити... Що нам робити, отамане-брате? Прать против рожна чи закопаться заживо в землю...”. Високий рівень експресивності цієї частини вірша типовий для кінцівки послань. Його створюють характерні для завершення творів цього жанру спонукання-заклики, а також різкий стилістичний зсув між другою та третьою частинами, зокрема тонально-інтонаційні зміни — від високої патетики й наспівної (романсної) інтонації в другій частині до говірного інтонаційного стилю з простомовними елементами в третій частині.

Одна з центральних проблем художньо-етичної концепції Шевченка — проблема позиції митця в сучасному йому суспільстві поставлена й вирішена у вірші “Заворожи мені, волхве” (як і в поезії “Чигрине, Чигрине”) на користь активного діяння (його поет розумів, насамперед, як духовне подвижництво) за допомогою засобів інакомовлення. Пряме концептуалізоване оформлення ця проблема дістала трохи пізніше у віршах “Минають дні, минають ночі...” (1845), “Мені однаково, чи буду...” (1847) й поетичних творах часів заслання. Дальший розвиток комплексу мотивів “надія”, “серце - пустка”, “хата”, “сльози”, “думи - діти” — у поемах “Сліпий” (вступ, епілог) та “Варнак”.

Ніна Чамата

Пишіть e-mail за адресою: alex@gilan.uar.net

Нашу інформацію найкраще дивитися програмою Internet Explorer 5 у режимі монітору: 1024х768х32


Attention: all pages available only with ukrainian descriptions. In order to read them it is necessary to have Cyrillic fonts installed on your computer system.

For download Windows' Cyrillic fonts click here

  | Квартиры в Гостомеле | Квартиры в Ирпене