SHEVCHENKO
паркетная доска Tarkett паркетная доска паркетная доска Weitzer Parkett паркетная доска Karelia kvedomosti.com
Інститут літератури НАН України she.gif (5174 bytes) Портрет Шевченка
Рубрики енциклопедії

Биков Микола Дмитрович

БИКОВ Микола Дмитрович [10.12(28.11).1812, м. Вишній Волочок, тепер Калінінської обл. РФ — 18.03(6.03).1884, Петербург] — російський художник, колекціонер. Був стороннім учнем Академії мистецтв (АМ), навчався у О.Г.Варнека, 1835 одержав звання некласного художника портретного живопису. У 1830–50-х рр. викладав малювання та креслення в Андріївському училищі в Петербурзі та займав при АМ посади канцеляриста, гувернера, архіваріуса. Зібрав велику колекцію мистецьких творів. З 1870 — почесний вільний спільник АМ. У 1837–38 виконав для М.Ю.Вієльгорського копію з портрета В.А.Жуковського, намальованого К.П.Брюлловим з метою викупу Шевченка з кріпацтва. У його колекції зберігалася сепія Шевченка «Зустріч Тараса Бульби з синами» за повістю М.В.Гоголя «Тарас Бульба» (1842). Б. автор двох статей, надрукованих в ж. «Русская старина» (1877. — №11 та 1904. — №7), присвячених історії викупу Шевченка з кріпацтва.
Література:

Горленко В. Картины, рисунки и офорты Шевченка. // Киевская старина. — 1888. — № 6;

Русский биографический словарь. — СПб., 1908;

Петербургский некрополь. — СПб., 1912. — Т.1;

Кондаков С.Н. Юбилейный справочник Императорской Академии художеств. — Пг., 1914;

Мацапура М.І. Нове в спадщині Тараса Шевченка. // Україна. — 1951. — №8.



Валентина Судак

Бекетов Володимир Миколайович



БЕКЕТОВ Володимир Миколайович (1809–1883) — цензор Петербурзького цензурного комітету, третій (після С.Палаузова та Д.Мацкевича) цензор «Кобзаря» 1860. Крім творів із «Чигиринського Кобзаря» (Спб., 1844), поем «Гайдамаки» (Спб.. 1841), «Гамалія» (Спб., 1844) і схвалених духовною цензурою «Давидових псалмів», що містилися в рукопису «Поезія Т.Шевченка. Том первий», дозволив на прохання Шевченка умістити в цьому виданні й деякі твори, надруковані раніше в альманахах «Ластівка» (Спб., 1841), «Молодик» (ч.2, 1843), «Записки о Южной Руси» (т.2, 1857). Б. розглянув також і вписаний до того ж рукопису вірш «Марії Олександрівні Маркович» («Марку Вовчку»), яким Шевченко хотів відкрити «Кобзар» 1860 як посвятою цього видання відомій українській письменниці, проте зробив у ньому настільки значні й серйозні викреслення, що поет змушений був відмовитися від думки друкувати цей твір. Б. був цензором також і останньої книжки Шевченка — «Букварь южнорусский» (Спб.,1861), підписав її 31 грудня 1860 на випуск у світ.
Література:

Бородін В.С. Т.Г.Шевченко і царська цензура. Дослідження та документи. 1840–1862 роки. — К.,1969.

Василь Бородін

Баранова Юлія Федорівна

БАРАНОВА Юлія Федорівна (29.08.1789–24.07.1864) — гофмейстерина, вихователька дочок Миколи І. За її допомогою В.Жуковський збирав гроші від членів царської родини за його портрет, написаний К.Брюлловим для викупу Шевченка з неволі і розіграний в лотерею.
Література:



Жур П. Шевченківський Петербург. — К., 1972.



Петро Жур

Балдін Анатолій Семенович

БАЛДІН (Болдін) Анатолій Семенович (1843, с.Семенівка Зміївського повіту Харківської губ. — рік смерті невідомий) — державний службовець. 1863 учився на юридичному факультеті Харківського університету, де зблизився з В.Мовою, В.Гнилосировим, Д.Оробченком та ін., які в той час теж були студентами і тією чи іншою мірою причетними до Харківсько-Київського таємного політичного товариства. Як члени його філіалу — літературного товариства — проводили велику роботу з організації недільних шкіл. Пізніше Б. обіймав посаду чиновника особливих доручень при харківському, полтавському і чернігівському генерал-губернаторі. Б. познайомився з Шевченком у Петербурзі 15 вересня 1860, домовився з поетом зустрітися наступного дня напередодні свого від’їзду до Харкова. Але 16 вересня Б. не застав Шевченка вдома і залишив йому записку зі своєю харківською адресою, щиро запрошуючи відвідати Харків (“… буду Вас з нетерпінням чекати в Харкові”). У листі-відповіді Шевченко писав про можливий свій приїзд до Харкова “ще цієї зими”. В разі, якщо не вдасться приїхати, він надішле Б. «50 або і 100 экземпляров свого “Кобзаря”» для передачі «на комісію під час ярмарки харьковским книгарям». Тут же поет цікавився, “що роблять ваші воскресні школи?” (лист від 5 листопада 1860).
Література:

Листи до Тараса Шевченка. — К., 1993.



Борис Деркач

Апухтін Олексій Миколайович

АПУХТІН Олексій Миколайович [15(27).11.1840, м.Болхов Орловської обл. — 17(29).07.1893, Петербург] — російський поет і прозаїк. Своєю творчістю сприяв розвиткові інтимно-оповідної лірики і романсового жанру. У 1860–62 А. активно співробітничав у журн. “Искра” та “Гудок”, друкуючи в них сатиричні куплети, епіграми, дружні послання. Одну з жартівливо-дотепних епіграм А., зокрема на журн. “Русский вестник”, Шевченко, перебуваючи в помешканні М.С.Щепкіна, почув від актора І.Самаріна 23 березня 1858, назвав її “очень миленькой” і того ж дня вписав у свій Щоденник. Автором епіграми тут помилково названо М.Щербину.

Борис Деркач

Апрелєв Василь Петрович



АПРЕЛЄВ Василь Петрович (1805–55) — знайомий Шевченка. Вихованець Благородного пансіону в Петербурзі (1817–24), де вчився разом з М.Глінкою, М.Маркевичем, ротмістр (1838), полковник кавалергардського полку імператриці Олександри Федорівни (1847). Про знайомство з А. 1841 і стосунки з ним Шевченко згадував у щоденниковому запису 2 липня 1857: «...Апрелев — это крупный, видный человек. Это не какой-нибудь чугуевский улан или забулдыга линейный поручик [...]. Первое впечатление было в его пользу. [...] И чтобы довершить свое очарование, я вообразил его еще и либералом. Вот мы знакомимся, потом дружимся, переходим на «ты» [...]». Виконавши на замовлення приятеля його портрет і не отримавши винагороду (див. «Апрелєва Василя Петровича портрет»), Шевченко з гіркотою зазначає: «Таких друзей у меня было много и, как на подбор, все люди военные».
Література:

Месяцеслов и общий штат Российской империи на 1838 год. — Спб., 1838; Адрес-календарь, или общий штат Российской империи на 1847 год. — Спб., 1847;

Глинка в воспоминаниях современников. — М., 1955.



Валентина Судак

Анненков Іван Олександрович

АННЕНКОВ Іван Олександрович (1802–1878, Нижній Новгород) – член Північного товариства декабристів. Післ придушення повстання 14 грудня 1825 засуджений до 15 років каторги й довічного поселення у Сибіру. З 1835 А. разом з дружиною П.Анненковою – на поселенні в Іркутській губернії, з 1841 – в Тобольській губернії. Після амністії 1856 Анненкови переїхали до Нижнього Новгорода, де А. з 1857 служив чиновником особливих доручень при нижегородському губернаторі. Згодом неодноразово обирався повітовим предводителем дворянства. Шевченко записав у щоденнику, що 16 жовтня 1857 у домі М.Якобі він “благоговейно познакомился с возвращающимся из Сибири декабристом, с Иваном Александровичем Анненковым”, назвавши його “седым, величественным, кротким изгнанником”. Висловлюючи своє шанобливе ставлення до А., український поет записав далі: “Благоговею перед тобою, один из первозванных наших апостолов”. До пізньої ночі Шевченко і А. вели розмови “о возвратившемся из изгнания Николае Тургеневе, о его книге [“Росія і росіяни”, французською мовою, 1847], “говорили о многом и о многих”. Зустрічався Шевченко з А. у Нижньому Новгороді не один раз, зокрема, за його свідченням, у вітальні генеральського дому О.Веймарна, і “в продолжении вечера… не расставался” з колишнім декабристом (щоденник, 8 листопада 1857).

Борис Деркач

[prev-link]Назад[/prev-link] [next-link]Вперед[/next-link]
Наверх

Пишіть e-mail за адресою: alex@gilan.uar.net

Нашу інформацію найкраще дивитися програмою Internet Explorer 5 у режимі монітору: 1024х768х32


Attention: all pages available only with ukrainian descriptions. In order to read them it is necessary to have Cyrillic fonts installed on your computer system.

For download Windows' Cyrillic fonts click here

  | Деревообрабатывающие станки | Квартиры в Ирпене