SHEVCHENKO
паркетная доска Tarkett паркетная доска паркетная доска Weitzer Parkett паркетная доска Karelia kvedomosti.com
Інститут літератури НАН України she.gif (5174 bytes) Портрет Шевченка
Рубрики енциклопедії

Говірний вірш

Говірний вірш — інтонаційний тип вірша (поряд з наспівним віршем, ораторським віршем), який передає живе мовлення з його відтінками. Основною структурною ознакою Г. в. є відносна свобода і неврегульованість головних характеристик інтонації — мелодики, динаміки, темпу, паузної системи. Співвідношення інтонаційно-синтаксичного і метричного рядів досить вільне. Частини тексту, що утворюють ритміко-синтаксичну цілість, часто різновеликі — довгі й короткі речення різної будови можуть чергуватися без будь-якої системи відповідно до вільної тематичної композиції твору. Рядок нерідко інтонаційно не закінчений, паузи в кінці та в середині нього часто не впорядковані. Характерна ознака Г. в. — перенесення. Витримана строфічність, як і визначений наперед порядок римування, для нього не є обов’язковими. В деяких творах трапляються специфічно розмовні лексичні елементи, фразеологічні звороти, а також пов’язані з різними формами еліптичності експресивні словесно-інтонаційні жести.

Шевченко вніс в українську поезію різноманітність розмовних інтонацій, представивши їх значно ширше й художньо переконливіше, ніж попередники та сучасні йому українські письменники. Саме в рамках Г. в., який передає інтонації людської мови в різних життєвих ситуаціях і може відтворювати і максимально напружений емоційний виклад, і гранично спокійну епічну оповідь, і жвавий побутовий діалог, реформаторство Шевченка щодо сучасних йому принципів віршування постає особливо яскраво. Це стосується, насамперед, двох найпоширеніших розмірів Шевченкової поезії взагалі та говірної зокрема – 14-складового вірша та чотиристопного ямба.

Вироблення на базі 14-складника народнопісенного походження говірного типу цього вірша дало змогу значно розширити принципи його ритміко-синтаксичної організації, забезпечило його трансформування в розмір майже необмежених змістових можливостей. Переважання говірного інтонаційного стилю у творах Шевченка встановлюється паралельно з поступовим переходом його віршування від 14-складника — розміру, що панував у ранній період творчості (хоча нерідко траплявся в пізніших творах) — до чотиристопного ямба, основної метричної форми поезії від часів заслання.

Спостерігається виразна еволюція говірного інтонаційного стилю поета протягом його творчого шляху. Г. в. перших років Шевченкової творчості грунтується на особливостях синтаксичної системи (різному обсязі інтонаційно-синтаксичних одиниць та періодів, асиметрії у членуванні останніх, еліптичності синтаксичних конструкцій); іноді ефект розмовності досягається завдяки лексико-фразеологічній будові твору (зокрема розмовній експресивності словника та фразеології). Участь ритмічного фактора у створенні говірного інтонаційного стилю в ранній період порівняно незначна. Властиві поезії зрілого Шевченка різкі інтонаційні переходи, спричинені сильними ритмічними перебоями та метричними змінами, у творах перших років зустрічаються рідко. Елементи перехідності й деякої невиробленості має строфічна організація; вони особливо помітні у Г. в., написаних 14-складовим розміром, у переважній більшості яких традиційна чотирирядкова строфа зберігається, однак розвивається асиметрія її інтонаційної композиції. Риси перехідності властиві й паузній структурі. Про найважливіші принципи говірного інтонаційного стилю першого періоду Шевченкової творчості дають уявлення фрагменти поеми “Катерина”: “Попід горою, яром, долом, // Мов ті діди високочолі, // Дуби з гетьманщини стоять. // У яру гребля, верби вряд, // Ставок під кригою в неволі // І ополонка — воду брать… // Мов покотьоло червоніє, // Крізь хмару сонце зайнялось. // Надувся вітер; як повіє — // Нема нічого: скрізь біліє… // Та тілько лісом загуло”; “Правда ваша, правда, люде! // Та й нащо те знати, // Що сльозами перед вами // Буду виливати? // Нащо воно? У всякого // І свого чимало… // Цур же йому!.. А тим часом // Кете лиш кресало // Та тютюну, щоб, знаєте, // Дома не журились”.

У ранніх Г. в. Шевченка, як і в творах говірного інтонаційного стилю пізнішого часу, зустрічаються різноманітні типи й види мовної інтонації. Властиве абсолютній більшості Шевченкових говірних поезій вільне інтонаційне варіювання може грунтуватися як на розповідній інтонації, так і на окличній та питальній, що широко використовуються у логічній та емоційній функції поряд із різними видами розповідної інтонації в другому вище наведеному уривку з “Катерини”.

Хоча великі варіативні можливості синтаксичної організації Г. в. дають змогу звертатися до різних не тільки за обсягом, а й за складністю речень, структура речення у Шевченка, навіть у рамках великих інтонаційних періодів, відносно проста. Її ускладнюють здебільшого нейтральні за стилістичним забарвленням підрядні речення, а чужі розмовній мові дієприкметникові й дієприслівникові звороти, особливо звороти поширені, трапляються нечасто.

Деякі важливі фактори говірної інтонації зрілого Шевченка більш-менш послідовно виявляються в поемі “Гайдамаки”, де говірна стихія посідає вагоме місце поряд із наспівною і має значно ширший порівняно з ранніми творами тематичний і тонально-стилістичний діапазон — од повсякденних побутових інтонацій до особливо характерних для поезії останнього періоду творчості елементів патетики, що входять до Г. в. Коло чинників говірного інтонаційного стилю розширюється завдяки збільшенню й урізноманітненню проявів синтаксичної асиметрії та активізації ролі ритмічного елемента. Особливо важливу формотворчу функцію — як фактор говірної інтонації — ритмічна організація набуває від 40-х років у творах, написаних 14-складником та народнопісенними розмірами. Серед основних ритмічних засобів відтворення свободи і неврегульованості звучання вірша назвемо:

1) різноманітні порушення паузної схеми розміру, які можуть супроводжуватися перенесеннями, іноді навіть скупченнями перенесень; виявляються вони найчастіше в перерозподілі сили ритмічних пауз у рядку, іноді — у зміщенні та зникненні цезури (йдеться про 8-складовий рядок 14-складника), завдяки чому руйнується традиційний розспів розміру, отже, у вірші виникає специфічно говірна — побудована на асиметрії — емфаза: “Отож, було, мов генерал, // Максим сановито // Прибереться у неділю // Та й пошкандибає // У храм божий. На крилосі // Стане, та й співає // За дяком-таки, та возьме // Та ще й прочитає // Апостола серед церкви” (“Москалева криниця”, друга редакція); “Роби, що хочеш, з темним зо мною, // Тілько не кидай, в пекло з тобою // Пошкандибаю…” (“N.N. — О думи мої! о славо злая”);

2) застосування у віршах, написаних чотиристопним ямбом, різних типів позасхемних наголосів, зокрема тих, які привносяться багатоскладовими словами. Спричинюючи ритмічний перебій, що створює динамічне, мелодичне й темпове виділення певного слова й рядка, сильні неметричні наголоси зазвичай виконують у Шевченка виражальні функції, посилюють композиційні та стильові моменти: “Понура шляхта, мов хорти, // За двері вийшли. Сам позаду // Бере зомлілую… // Де ж ти, // Яремо, де ти? подивися!” (“Гайдамаки”); “На той рік знову за своє; // Пішов я з матір’ю просити. // “Шкода, — каже, — і не проси. // П’ятсот, — каже, — коли даси, // Бери хоч зараз… Що робити!” (“Не спалося, а ніч, як море”); “Уже й не буде. Ти сама // Помолишся своїм Пенатам, // Сама вечерять сядеш в хаті. // Ні, не вечерять, а ридать, // Ридать, і долю проклинать…” (“Неофіти”).

3) порушення ізосилабізму та ізометризму вірша, що виникають у рамках різних розмірів і дуже часто охоплюють лише один рядок; виділяючись своїм звучанням завдяки відмінній од метричного корпусу твору формі, іноді навіть дисонуючи на його тлі (засіб інтонаційного підкреслення залежить од конкретного ритмічного варіанта), такі рядки нерідко відзначаються яскравою експресивністю, несуть певне змістове навантаження, одержують виразну композиційну роль: “А ти, задрипанко, шинкарко, // Перекупко п’яна! // Де ти в ката забарилась // З своїми лучами?” (“Слава”); “Горілки! Меду! Де отаман? // Громада? Соцький? Препогане, // Мерзенне, мерзле парубоцтво, // Ходіте биться! Чи бороться, // Бо я борець!..” // Не неділю, // Не дві, не три і не чотири! // Як тій болячці, як тій хирі, // Громадою годили // Тому борцеві… Вередує…” (“Титарівна”); “Синів всіх трьох моїх найшли, // Та в добрий час і полягли // Отут укупі!..” (“Буває, в неволі іноді згадаю”).

У рамки гнучкої ритмічної системи поезії зрілого Шевченка органічно вкладаються різного роду форми говірного синтаксису, який, хоч і не зазнав принципових змін порівняно із синтаксисом Г. в. раннього періоду, проте помітно ускладнився і через збільшення типово розмовних елементів, і через зростання кількості порушень паралелізму синтаксичного й ритмічного членувань. Як і в попередні роки, Шевченко досить обережно вводить до поезії структури, що прямо імітують усні синтаксичні побудови. Це деякі види еліптичних конструкцій, передусім конструкції з пропуском одного з однорідних присудків й особливо конструкції з пропуском підмета, що нерідко поєднується у Шевченка зі згущеною присудковістю, а також пов’язані здебільшого з категорією вставності застереження, уточнення, побіжні зауваження тощо: “На свою країну // Придибала. Одпочила, // Вечера діждалась, // Та й у село” (“Відьма”); “Зомлів Марко, // Й земля задрижала. // Прокинувся… до матері — // А мати вже спала!” (“Наймичка”); “Які села прохожала — // Болящих питала, // І травами напувала, // І всім помагала. // Восени прийшла додому, // Пустку затопила, // Вимазала, упоралась, // Легенько спочила, // Мов у раї, все забула — // Злеє і незлеє. // Всіх простила, всіх любила…” (“Відьма”, редакція “Малої книжки”); “А я, сумуючи, списав // Та рифму нищечком додав, // Та невеличку і дешеву // (Звичайне, крадене) зобгав // Тобі поему на спомини…” (“Москалева криниця”, друга редакція); “Там батько, плачучи з дітьми // (А ми малі були і голі), // Не витерпів лихої долі…” (“Якби ви знали, паничі”); “Вони, вони — не бійся сину! — // Вони, ксьондзи, мою дитину // З собою в хату завели, // Замкнулись п’янії, я бачив” (“Буває, в неволі іноді згадаю”).

Основою говірного синтаксису зрілого Шевченка, як і в ранній період творчості, лишаються речення простої структури, з близьким до розмовної норми словорозташуванням. Водночас слід відзначити й помітне ускладнення синтаксичної організації вірша говірного типу від періоду заслання, що відбувається, насамперед, завдяки ширшому впровадженню книжних елементів. Йдеться, головним чином, про підрядність, яка з часом стає важливим складником говірних інтонаційних композицій, характерним переважно для поезії медитативного типу. У Шевченка книжні за будовою конструкції нерідко утворюють у рамках говірного контексту своєрідний сплав з типово розмовною лексикою.

Надзвичайно важливою в організації говірного інтонаційного стилю і в пізніших творах Шевченка залишається лексична система, склад якої завдяки розширенню тематичних і жанрово-стилістичних обріїв його поезії істотно збагачується й урізноманітнюється. Починаючи від “Давидових псалмів”, поряд з нейтральною, загальновживаною і специфічно розмовною лексикою та фразеологією, поет включає до Г. в. архаїзми й літературні поетизми — принципово новий лексичний елемент, поява якого зумовлена тяжінням до біблійних, почасти й античних, образів і мотивів, цього традиційного матеріалу для переосмислення животрепетних суспільно-політичних проблем. Серед різнопланового функціонального навантаження архаїзмів та поетизмів у Шевченка відзначимо типове для розмовної інтонації — створення іронічного або сатиричного ефекту шляхом зіткнення цих форм з іностилістичними, в тому числі стилістично контрастними словами: “Старенька сестро Аполлона, // Якби ви часом хоч на час // Придибали-таки до нас, // Та, як бувало во дні они, // Возвисили б свій божий глас // До оди пишно-чепурної, // Та й заходилися б обоє // Царів абощо воспівать” (“Царі”).

Складна за організацією й виразна Шевченкова говірна інтонація в багатьох творах грунтується на цілому комплексі лексичних, синтаксичних та ритмічних засобів. Вироблення Шевченком розвинутої структури Г. в. з його широкими змістовими можливостями й максимальною в рамках метричної системи наближеністю до живої розмовної мови знаменувало епоху в розвитку українського віршування.

Літературу див. до статті “Інтонація”.

Ніна Чамата

Пишіть e-mail за адресою: alex@gilan.uar.net

Нашу інформацію найкраще дивитися програмою Internet Explorer 5 у режимі монітору: 1024х768х32


Attention: all pages available only with ukrainian descriptions. In order to read them it is necessary to have Cyrillic fonts installed on your computer system.

For download Windows' Cyrillic fonts click here

  | Деревообрабатывающие станки | Квартиры в Ирпене