SHEVCHENKO
паркетная доска Tarkett паркетная доска паркетная доска Weitzer Parkett паркетная доска Karelia kvedomosti.com
Інститут літератури НАН України she.gif (5174 bytes) Портрет Шевченка
Рубрики енциклопедії

Градація

ГРАДАЦІЯ (від латинського gradatio — поступове підвищення, підсилення) — стилістична фігура, що утворюється завдяки розташуванню елементів тексту — слів та словосполучень — у напрямі поступового наростання (клімакс) чи спадання (антиклімакс) їхньої семантичної або емоційної значимості у висловлюванні.

У поезії Шевченка з її високою експресивністю та динамізмом Г. — один із найпоширеніших засобів, що має різні формальні та функціональні ознаки. Найповніше Г. виявляється в синтаксичних побудовах з однорідними конструкціями. У Шевченкових творах така Г. часто представлена повтором того самого слова, але підкріпленого додатковою характеристикою з метою інтенсифікації ознаки: “Іскра огню великого. // Тліє, не вгасає, // Жде підпалу, як той месник, // Часу дожидає, // Злого часу” (“Єретик”), або повтором однотипних словосполучень та речень з тим самим чи спільнокореневим опорним словом: “Зашипіли, мов гадюки, // Ченці в Ватікані, // Шепочетьс Авіньйона // З римськими ченцями, // Шепочутьс антипапи, // Аж стіни трясуться // Од шопоту” (там само). Г. іноді посилюється анафорами та ритміко-синтаксичним паралелізмом відповідних фрагментів тексту, як в останньому прикладі.

Г. — один із засобів, до яких Шевченко охоче вдається, коли створює драматичні образи й картини народного життя (“Грає кобзар, виспівує, // Вимовля словами, // Як москалі, орда, ляхи // Бились з козаками” — “Тарасова ніч”), динамічні картини природи, що відтіняють почуття і настрої героїв твору (“Реве, стогне хуртовина, // Котить, верне полем; // Стоїть Катря серед поля, // Дала сльозам волю.” — “Катерина”); передає стан героя в його розвитку (“А Ярина // То клене, то просить, // То замовкне, подивиться // І знов заголосить.” — “Невольник”). Нагнітаючи однотипні предмети, дії, ознаки, Шевченко домагається увиразнення змісту, посилення емоційності вислову, його афоризації: “Правди слово, // Святої правди і любові // Зоря всесвітняя зійшла!” (“Неофіти”); “А ми дивились та мовчали, // Та мовчки чухали чуби. // Німії, подлії раби! // Підніжки царськії, лакеї // Капрала п'яного!” (“Юродивий”).

З двох видів стилістичної Г. у творчості Шевченка, як в літературі взагалі, набагато частіше вживається клімакс. Г. характерна і для прозових творів Шевченка (спадна Г.: “В степи ничто не шелохнeтся, ни малейшего звуку, ни малейшего движения…” — “Варнак”//Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 12-ті т. — К.. 1991. — Т. 3. — С.100–101; висхідна Г.: “И она, моя добрая! моя единая! и она оставила меня” — там само, С.107).
Віталій Жайворонок



Термін Г. вживається і в ширшому значенні як композиційний засіб, що визначає тематичний рух певного відтинка тексту, іноді (в ліриці) цілого твору. Таким чином, сюжет твору або його фрагмента, побудованого на основі Г., складає послідовність мотивів, ситуацій, епізодів, яка грунтується на ступеневому сходженні — висхідному чи спадному. Теоретичні уявлення про градаційну композицію дуже неповні і переважно спираються на деякі нечисленні дослідження структури фольклорних текстів (дум, пісень, казок) та ліричного твору (праці І.Франка, Б.Ейхенбаума, Б.Соколова, С.Скварчинської, О.Дея, В.Холшевникова). Спроби загальної систематизації видів і форм градаційної композиції невідомі.

За природою розвитку сюжету тексти, побудовані на Г., можна поділити на дві групи. Перша група об'єднує твори, ступеневе розгортання теми в яких грунтується на певній логічній схемі.

Один з видів такої Г. — поступове сходження зображення від ближчого рубежа до дальшого, від вужчого до ширшого, від меншого об'єкта до більшого і навпаки. Шевченко не раз звертався до цього виду композиційного засобу. Майстерність Шевченка у творах, побудованих на Г. зорового образу, як і саму ефективність цього структурного принципу, показав І.Франко у праці “Із секретів поетичної творчості”. Як приклад висхідної Г. дослідник наводить початкові рядки “Заповіту” і так пояснює “секрет сильного впливу”, який вони справляють на читача: “Вже слово “поховайте” будить у нашій уяві образ гробу; одним замахом поет показує нам сей гроб як частину більшої цілості — високої могили; знов один замах, і ся могила являється одною точкою в більшій цілості — безмежнім степу; ще один крок, і перед нашим духовним оком уся Україна, огріта великою любов'ю поета” (Франко І. Зібрання творів: У 50-ти т. — К., 1981. — Т.31. — С.68–69).

Дивовижна проникливість Шевченка-поета виявляється при компонуванні тексту на основі ступенево-просторового звуження — принципу, що органічно пов'язаний з естетикою монументалізму і найповніше втілення дістав у давніх піснях, зокрема козацьких, а також у зачинах казок і дум. Типове сюжетно-тематичне поле цього виду градаційної композиції — широкі обрії зображення та масові сцени, на тлі яких подається драматична або трагічна доля героя (Дей О.І. Поетика української народної пісні. — К., 1978. — С.128). Взірець такої ретроспективним шляхом побудованої картини — заключна частина поеми “Хустина”. Г. звужує поле зору — від панорами з “трьома військами”, що рухаються, та жалобної процесії, яка слідує за ними, до промовистої деталі — хустини, що вкриває порожнє сідло загиблого козака. Кінцевий образ, що є метою сходження, становить емоційний та змістовий центр твору; в даному разі він не тільки несе його розв'язку, він є й багатозначним символом, на який спирається розвиток сюжету. Спочатку хустина — це символ кохання, надії на щастя, потім — сподіваного шлюбу і, нарешті, — смерті та слави козацької. До Г. на основі ступеневого звуження Шевченко вдавався і в експозиції творів. Так побудоване обрамлення першої частини елегії “На вічну пам'ять Котляревському” (“Сонце гріє, вітер віє // З поля на долину, // Над водою гне з вербою // Червону калину; // На калині одиноке // Гніздечко гойдає, // А де ж дівся соловейко?”) — символічна ситуація, яка дешифрується далі в тексті вірша.

Інший вид образно-тематичної Г. у Шевченка, що також спирається на логічну схему і походить від народної поезії, — це ступенювання об'єктів зображення та дій за родинною ієрархією або іншим, близьким за семантикою типом однорядної послідовності. Поєднання двох градаційних рядів родинного плану — трикратного (він грунтується на образах трьох братів) та чотирикратного (об'єкти зображення — чотири жінки в їхньому ставленні до героїв) — основа композиції вірша “Ой три шляхи широкії”. Відповідно до народнопісенної традиції Г. йде від найстаршого до найменшого. Розгортання теми відбувається через чотирикратний повтор подібної (однорядної) ситуації всередині кожного сюжетного епізоду по висхідній лінії, що великою мірою драматизує розповідь, оскільки дещо відходить од фольклорного стереотипу диференціації сили почуттів членів родини, за яким на перше місце ставилися переживанн матері. У Шевченковому творі в кульмінації сюжетного сходження — трагічна доля найменшого в родинному ряді — дівчини: “Не вертаються три брати. // Плаче стара мати, // Плаче жінка з діточками // В нетопленій хаті. // Сестра плаче, йде шукати // Братів на чужину… // А дівчину заручену // Кладуть в домовину”. Модель однорядного нагромадженн іншої семантики — суспільна ієрархія об'єктів зображення в спадній послідовності — визначає образно-тематичне розгортання в картині “генерального мордобитія” (І.Франко) у поемі “Сон” (“У всякого своя доля”): “Дивлюсь, цар підходить // До найстаршого… та в пику // Його як затопить!.. // Облизався неборака; // Та меншого в пузо — // Аж загуло!.. А той собі // Ще меншого туза // Межи плечі; той меншого, // А менший малого, // А той дрібних, а дрібнота // Уже за порогом // Як кинеться по улицях, // Та й давай місити // Недобитків православних… “. Ту саму форму Г. з тією ж сатиричною функцією Шевченко використав у поемі “Сон” ще раз — у фінальній сцені (“Як крикне на самих пузатих…” і т.д.).

Відзначені форми сюжетного руху, що будуються на певним чином організованій послідовності однорідних образів, репрезентують градаційну композицію найнаочніше, проте зустрічаються в літературній практиці, в тому числі й у Шевченка, нечасто. Сама ж Г. як структурний принцип — спосіб наростання та спаду напруженості більшою або меншою мірою характерна для кожного літературного твору в передкульмінаційній та післякульмінаційній його частині. В поетичному творі, сюжет якого спирається на міцну подієву основу, градаційний розвиток здійснюєтьс завдяки динамізації (зокрема й драматизації) ланцюжка подій, яка звичайно поєднується з наростанням словесної експресії. В поемах та баладах Шевченка з характерним для більшості з них драматичним сюжетом градаційна композиція представлена яскраво і широко, причому майстерністю стрімкого подієвого розвитку поет володів уже в ранніх творах. Зразком такої Г., яка виявляє себе як клімакс та антиклімакс, є фрагмент з поеми “Гамалія”: “Скутар, мов пекло те, палає, // Через базари кров тече, // Босфор широкий доливає. // Неначе птахи чорні в гаї, // Козацтво сміливо літає. // Ніхто на світі не втече! // Огонь запеклих не пече. // Руйнують мури, срібло-злото // Несуть шапками козаки // І насипають байдаки. // Горить Скутар, стиха робота, // І хлопці сходяться, зійшлись, // Люльки з пожару закурили, // На байдаки — та й потягли, // Рвучи червоні гори-хвилі”.

Сюжетна Г. в ліриці Шевченка може мати в основі об'єктивно-логічне начало й елементи часового розвитку теми, як, наприклад, у вірші “Із-за гаю сонце сходить”. Проте переважна більшість побудованих на Г. Шевченкових ліричних творів відповідно до специфіки ліричного роду — це вірші з одномоментним змістом і послідовно проведеною синонімічною варіативністю як композиційним та стилістичним принципом, рух сюжету в таких творах зосереджується на деталізації, конкретизації, орнаментовці центральної теми — не на зміні, а на варіюванні головних мотивів: “Літа мої молодії // Марно пропадають, // Очі плачуть, чорні брови // Од вітру линяють; // Серце в'яне, співаючи, // Мов пташка без волі… // Нащо мені краса моя, // Коли нема долі?.. // Тяжко мені сиротою // На сім світі жити; // Свої люде — мов чужії, // Ні з ким говорити; // Нема кому розпитати, // Чого плачуть очі; // Нема кому розказати, // Чого серце хоче…” (“Думка — Нащо мені чорні брови”). Про основні моделі градаційної композиції в ліричних творах Шевченка див. у статтях “Сюжет”, “Композиція”.
Ніна Чамата

Пишіть e-mail за адресою: alex@gilan.uar.net

Нашу інформацію найкраще дивитися програмою Internet Explorer 5 у режимі монітору: 1024х768х32


Attention: all pages available only with ukrainian descriptions. In order to read them it is necessary to have Cyrillic fonts installed on your computer system.

For download Windows' Cyrillic fonts click here

  | Деревообрабатывающие станки | Квартиры в Ирпене