SHEVCHENKO
Інститут літератури НАН України she.gif (5174 bytes) Портрет Шевченка
Рубрики енциклопедії

Ампліфікація

АМПЛІФІКАЦІЯ (лат. amplificatio — поширення, збільшення) — стилістична фігура, утворена нагромадженням близьких за змістом виразів, що підсилюють названу ознаку, увиразнюють логічну та емоційну характеристику явища. А. грунтується на стилістичних можливостях лексичних, синтаксичних синонімів, порівнянь, на змістовій функції гіпербол, градації, на використанні однотипності мовної форми для підсилення аналогії чи контрасту у висловленій думці. А. лежить в основі розгорнутих художньо-словесних образів.

У поезії Шевченка А. виступає важливим компонентом структури медитації, в якій поєднано узагальнення та підсилювальну емпіричну частину — ряд близьких за синтаксичною будовою синонімічних мотивів. Така форма висловлювання зазвичай супроводжуєтьс розповідною інтонацією; ампліфікований ряд часто утворюється однотипними дієслівними словосполученнями: “У всякого своя доля // І свій шлях широкий, // Той мурує, той руйнує, // Той неситим оком — // За край світа зазирає” (“Сон — У всякого своя доля”); “Отаке-то на сім світі // Роблять людям люде! // Того в’яжуть, того ріжуть, // Той сам себе губить” (“Катерина”). Від одного ряду А. Шевченко іноді одразу переходить до наступного або розширює структуру А. підключенням до котрогось із її складників ще одного ампліфікованого ряду, як у “комедії” “Сон”, де нанизувані синтаксичні конструкції з лексичним повтором той поєднуються з підсилювальними структурами із повтором так: “Та отечество так любить, // Так за ним бідкує, // Так із його, сердешного, // Кров, як воду, точить!..”

А., що наявні в описово-розповідних текстах Шевченка, притаманні високий ступінь експресивності, різноманітність форм: “Гармидер, галас, гам у гаї, // Срамотні співи” (“Княжна”), “Аж страх погано // У тім хорошому селі. // Чорніше чорної землі // Блукають люди, повсихали // Сади зелені, погнили // Біленькі хати, повалялись, // Стави бур’яном поросли” (“І виріс я на чужині”). У другому прикладі ампліфікований ряд активізує й антонімічні, протиставні відношення між словесними образами.

У Шевченковій поезії переважають А. риторично-питального характеру, за участю яких відтворюється безпосередність роздуму суб’єкта мовлення в усьому багатстві його відтінків, зокрема, інтонації ліричного звертання, співчутливі або засуджувальні інтонації авторського монологу. Нанизувані питання з підсилювальною інтонацією нерідко мотивуються дієсловами типу питати, згадати, напр.: “Один у другого питаєм, // Нащо нас мати привела? // Чи для добра? чи то для зла? // Нащо живем? Чого бажаєм? // І, не дознавшись, умираєм” (“Один у другого питаєм”). Риторично-драматичний характер А. властивий звертанням-монологам типу: “О люди! люди небораки! // Нащо здалися вам царі? // Нащо здалися вам псарі? // Ви ж таки люди, не собаки!” (“О люди! люди небораки!”).

Характерною ознакою ампліфікованих текстів Шевченка є урізноманітнення структури звертань, видозміна риторичних питань і у доборі повторюваних слів, і в побудові речень, співвідносних із віршовим рядком, напр.: “Душе моя, // Чого ти сумуєш? // Душе моя убогая, // Чого марне плачеш, // Чого тобі шкода? Хіба ти не бачиш, // Хіба ти не чуєш людського плачу?” (“Сон — У всякого своя доля”).

А. в поетичній мові Шевченка іноді підпорядковується внутрішньому діалогізмові, коли кожне наступне твердження не тільки випливає з попереднього, розгортаючи словесний образ, а й заперечує його. Так, скажімо, в поезії “Сон” (“Гори мої високії”) побудований на апострофі ампліфікаційно-градаційний ряд поєднується з іншими стилістичними фігурами — апосіопезою (обривом речення) та апофазією (різким рішучим запереченням раніше висловленої думки): “А ви? ви, гори, оддали!! // Бодай ніколи не дивиться // На вас, проклятії! Ні, ні… // Не ви прокляті… а гетьмани, // Усобники, ляхи погані!!.. // Простіть, високії, мені! // Високії! і голубії! // Найкращі в світі! Найсвятії! // Простіть!..” Переривання ампліфікаційного ряду, обрамлення його повторами витворює особливий ритміко-інтонаційний лад Шевченкового вірша — з піднесеннями й спадами драматичного монологу, з пришвидшенням і уповільненням часу, з чергуванням логічної аргументації та її емоційного заперечення.


Література:



Ващенко В.С. Мова Тараса Шевченка. — Х., 1963;

Стебельська А. Художня ампліфікація в поезії Тараса Шевченка // Зб. наукових праць Канадського НТШ. — 1993. — Т. 33.

Світлана Єрмоленко

Нашу інформацію найкраще дивитися програмою Internet Explorer 5 у режимі монітору: 1024х768х32


Attention: all pages available only with ukrainian descriptions. In order to read them it is necessary to have Cyrillic fonts installed on your computer system.

For download Windows' Cyrillic fonts click here

  | Деревообрабатывающие станки | Квартиры в Ирпене | Промышленное освещение