SHEVCHENKO
Інститут літератури НАН України she.gif (5174 bytes) Портрет Шевченка
Рубрики енциклопедії

Антоніми

АНТОНІМИ (грец. anti — проти, onuma— ім’я) — слова, що належать до однієї частини мови й мають протилежні значення. Відповідно до типу протилежності — контрарної чи комплементарної, А. поділяються на такі, що виражають: 1. якісну протилежність (добрий/поганий, розумний/дурний, звичайний/незвичайний), 2. додатковість (комплементарність), у цьому випадку один член антонімічної пари доповнює другий і заперечення одного дає значення другого (правда/кривда, або неправда; живий/мертвий, або неживий); 3. протилежну спрямованість дій, ознак і властивостей (сходитися/розходитися, український/антиукраїнський, чужий/свій).

Як лексично-стилістична категорія, антонімія — це тип функціонально-семантичних відношень лексичних одиниць протилежного значення, організованих з певною виражальною метою. В художньому тексті А. виступають основою антитези, характерної для поетики Шевченка: “Одна — стара, // Нездужає встати, // А другая — молодая, // Дума погуляти!” (“Меж скалами, неначе злодій”).

У Шевченкових творах знаходимо різні типи А., зокрема — загальномовні пари слів із контрарною протилежністю: “Все йде, все минає — і краю немає, // Куди ж воно ділось? Відкіля взялось? // І дурень, і мудрий нічого не знає” (“Гайдамаки”); “Доле, де ти! Доле, де ти? // Нема ніякої, // Коли доброї жаль, Боже, // То дай злої, злої!” (“Минають дні, минають ночі”); лексичні пари, побудовані на комплементарній протилежності, що вказують на фольклорні джерела поетики Шевченка: “Смійся, лютий враже! // Та не дуже, бо все гине — // Слава не поляже; // Не поляже, а розкаже, // Що діялось в світі, // Чия правда, чи кривда // І чиї ми діти” (“До Основ’яненка”); “ Молися й ти, з святого неба // На тебе, серце, не зійшла // Твоя і доля і недоля” (“І станом гнучим, і красою”); “І неталан наш і талан, // Як кажуть люде, все од Бога” (“Меж скалами, неначе злодій”).

Поет творчо використовує синонімічні потенції однієї з лексем антонімічної пари, пор.: правда/кривда, неправда, брехня, живий/неживий, мертвий, талан/неталан, безталання, воля/неволя, кайдани, доля/недоля, горе. Напр.: “Страшно впасти у кайдани, // Умирать в неволі, // А ще гірше — спати, спати // І спати на волі” (“Минають дні, минають ночі”); “По тім боці — моя доля, // По сім боці — горе” (“Тополя”). Традиційну субстантивовану антонімічну пару багатий/убогий Шевченко увиразнює синонімом сирота: “Тече вода і на гору // Багатому в хату. // А вбогому в яру треба // Криницю копати” (“Сова”; тут вгадується народне прислів’я “багатому й під гору вода тече, а бідному і в долині треба криницю копати”), “Багатого губатого // Дівчина шанує, // Надо мною, сиротою, // Сміється, кепкує” (“Думка — Тяжко-важко в світі жити”), а також переосмислює її, вводячи інші авторські антонімічні лексеми-образи покої, палати / хата, хатина: “Цвітуть сади, біліють хати, // А на горі стоять палати, // Неначе диво” (“Княжна”), “І ледве-ледве вийшла з хати, // Пішла на гору, на прокляті // Палати глянуть, та й пішла // Аж до палат” (“Марина”); пан/холоп: “У Києві на Подолі // Братерськая наша воля // Без холопа і без пана // Сама собі у жупані // Розвернулася весела” (“Чернець”), жупан/свита: “Блукав я по світу чимало, // Носив і свиту, і жупан” (“Сон — Гори мої високії”); царевичі/людські діти: “Отак царевичі живуть, // Пустуючи на світі. // Дивітесь, людські діти” (“Царі”). В окремих Шевченкових творах комплементарні А. виконують конструктивну роль у композиції: зелений/чорний, почорнілий (“Ой чого ти почорніло”), правда/неправда, слава/неслава, добрий/злий, лихий (“Давидові псалми”), сонце (правди) /тьма (неправди) (“І тут, і всюди — скрізь погано”), добре/лихе, зле (“Три літа”); А. воля/неволя — ключовий образ поетичного циклу “В казематі” й багатьох віршів, написаних на засланні.

Стилю Шевченка властиві й А. — дієслівні пари: “Нехай собі розійдуться // Так, як ізійшлися” (“Гайдамаки”); “Надивлялась, любувалась // Княжною своєю…// І жениха їй єднала, // І раділа з нею, // І плакала” (“Княжна”); “Ізнемігся козаченько, // Тяжко зажурився, // А поганий Конецьпольський // Дуже звеселився” (“Тарасова ніч”).

Загальномовні варіантні антонімічні пари радіти/плакати, сміятися/плакати, співати/плакати Шевченко урізноманітнює, доповнюючи другий член протиставлення лексемами ридати і вити: “Зажурилась чорнобрива, // Тяжко зажурилась. // Плаче, плаче та ридає, // Як рибонька б’ється…// А над нею, молодою, // Поганець сміється” (“Навгороді коло броду”); “І тепер я розбитеє // Серце ядом гою, // І не плачу, й не співаю, // А вию совою” (“Три літа”). В авторських медитаціях поєднуються стилістичні фігури повторів із функціями протиставлення, зіставлення, чергування А.: “Діла добрих оновляться, // Діла злих загинуть” (“Давидові псалми”, І), “Ані злого, ні доброго // Я вже не почую” (“Марина”), “Отаке-то, що хочете, // То те і робіте: // Чи голосно зневажайте, // Чи нишком хваліте // Мої думи” (“Три літа”), “Хто про долю, про недолю, // Як я, розпитає?” (“Гайдамаки”), “В неволі виріс меж чужими // І, неоплаканий своїми, // В неволі, плачучи, умру” (“Мені однаково, чи буду”).

У Шевченкових поетичних контекстах антоніми використовується як засіб іронії та сарказму, коли в тому ж слові чи словосполученні міститься протилежне значення — явище так званої енантіосемії; при цьому антонімічні пари слів виступають контекстуальними синонімами, посилюючи увиразнюючу ознаку: добрі люди/злі люди, вороги, добрий/злий: “Не так тії вороги, // Як добрії люди — // І окрадуть, жалкуючи, // Плачучи, осудять” (“Не так тії вороги”), “А ці добрі люде // Найдуть тебе всюди, // І на тім світі добряги // Тебе не забудуть” (там само), “Не жаль на злого, коло його // І слава сторожем стоїть. // А жаль на доброго такого, // Що й славу вміє одурить” (“П.С.”), слава/неслава: “І воздасть їм [царям, судіям. — В.Ж.] за діла їх // Кроваві, лукаві, // Погубить їх, і їх слава // Стане їм в неславу” (“Давидові псалми”, 93), свої люди/чужі люди: “Свої люде — мов чужії, // Ні з ким говорити” (“Думка — Тяжко-важко в світі жити”); пор. також образ України, переданий з допомогою антонімічної пари своя країна/чужина й синонімії антонімічного протиставлення наша земля/не своя земля: “І умитеє сльозами // Серце одпочине // І полине із чужини // На свою країну” (“Варнак”), “Малого сліду не покину // На нашій славній Україні, // На нашій — не своїй землі” (“Мені однаково, чи буду”). А. в поезії Шевченка — важливий стилістичний засіб, що увиразнює змістовий контраст частин тексту, ключових його елементів.
Література:

Ващенко В.С. Мова Тараса Шевченка. — Х., 1963;

Жайворонок В.В. Лінгвостилістична основа поетики Т.Г.Шевченка // Мовознавство. — 1994. — № 2–3.

Віталій Жайворонок

Нашу інформацію найкраще дивитися програмою Internet Explorer 5 у режимі монітору: 1024х768х32


Attention: all pages available only with ukrainian descriptions. In order to read them it is necessary to have Cyrillic fonts installed on your computer system.

For download Windows' Cyrillic fonts click here

  | Деревообрабатывающие станки | Квартиры в Ирпене | Промышленное освещение