SHEVCHENKO
Інститут літератури НАН України she.gif (5174 bytes) Портрет Шевченка
Рубрики енциклопедії

Афоризм

АФОРИЗМ (грец.ajorismos — визначення) — короткий оригінальний вислів, що в довершеній художньо загостреній формі виражає узагальнену думку. Джерелами афористики є фольклор, художн література, наукові твори, висловлюванн видатних людей. У фольклорі до афористичних засобів належать прислів’я, у літературних та наукових, зокрема філософських, творах — лаконічні художні та логічні узагальнення, які своєрідно виражають важливий зміст, а відтак набувають самостійного значення. А. поділяютьс на вставні (наявні у творах різних жанрів) та відокремлені (власне афористичний літературний жанр); за викладом змісту розрізняють А. логічні й поетичні.

У творчій спадщині Шевченка мовно-естетичним здобутком є саме поетичні А. Думка в А. поетичному, порівняно з логічним (науковим, значною мірою і публіцистичним) А., втілюєтьс образно, з більшою експресією та емоційністю, причому образний його зміст є відносно прозорим. Для поетичних А., як і для прислів’їв, що нерідко називаються народними А., властивий переносний смисл, але в тісній взаємодії з прямим смислом, на чому й грунтуються функціонально-комунікативні їхні можливості в сфері спілкування. Як своєрідні символічні структури, що становлять поєднання дискретних і рухомих елементів, поетичні А. того чи того автора, хоча й тяжіють до автономного вживання, не втрачають своїх внутрішніх смислових і функціональних зв’язків у межах образної системи, до якої належать генетично. Таким чином, Шевченкову афористику слід розглядати і як важливий компонент ідіостилю поета, і як надбання української літературної мови, збагачення її образних стилістичних засобів.

З-поміж численних Шевченкових А. передусім виділяютьс ті, які розкривають високу тему святої віри у всемогутність Творця, уславлюють чистоту й красу материнства. Ставлячи над усе спілкування з Богом, поет і жінку-матір підносить до рівн Богоматері: “Молітесь Богові одному, // Молітесь правді на землі, // А більше на землі нікому // Не поклонітесь” (“Неофіти”); “Благословенная в женах, // Святая праведная мати // Святого сина на землі” (там само); “У нашім раї на землі // Нічого кращого немає, // Як тая мати молодая // З своїм дитяточком малим” (“У нашім раї на землі”) і т.ін. До цього ряду слід віднести й надфразову єдність, укладену на основі Святого Письма, що зазвучала українською як афористично цілісна молитва: “Все упованіе моє // На тебе, мій пресвітлий раю, // На милосердіє твоє, // Все упованіє моє // На тебе, Мати, возлагаю.// Свята сило всіх святих…” (“Марія”). Мотив найвищого благословіння, святості супроводжує чимало афористичних висловів різноманітної тематики, наприклад: “…Де нема святої волі, // Не буде там добра ніколи” (“Царі”); “Любов — Господн благодать!” (“Москалева криниця”). У наведених А. актуалізовано мотиви волі й любові передусім як дару Божого, як освячених вірою категорій.

Помітним у поезії Шевченка є наголошення теми України, любові до рідного краю. Своєрідною формулою патріотизму стали слова: “Свою Україну любіть, // Любіть її… Во время люте // В остатню тяжкую минуту // За неї Господа моліть” (“Чи ми ще зійдемося знову?”). У безмежній своїй любові до України, до рідного народу Шевченко не втримується навіть од страшного, богоборчого слова, вживаючи його в афористично вираженій синівській клятві: “Я так її, я так люблю // Мою Україну убогу, // Що проклену святого Бога, // За неї душу погублю” (“Сон — Гори мої високії”). Патріотична тема розкривається і в такому відомому вислові, який сьогодні також є застереженням тим, хто байдужий до батьківщини, її долі: “Нема на світі України, // Немає другого Дніпра” (“І мертвим, і живим”). В образних узагальненнях типу “Не гріє сонце на чужині” (“Не гріє сонце на чужині”) тема любові до рідної землі розкривається імпліцитно.

У численних афористичних висловах Шевченко творчо осмислює основні поняття християнської та народної моралі (добро, правда, милосердя). Ці сентенції мають виразне емоційне забарвлення, наприклад: “Добре жить // Тому, чия душа і дума // Добро навчилася любить!” (“Буває, іноді старий”), “Діла добрих оновляться, // Діла злих загинуть” (“Давидові псалми”), 1), “Учи неложними устами // Сказати правду” (“Муза”), “Чи є що краще, лучше в світі, // Як укупі жити, // Братам добрим добро певне // Пожить, не ділити?” (“Давидові псалми”, 132). Засадничі моральні принципи нерідко подаються автором у формі заперечення, осуду неприйнятної в його розумінні моралі: “Не жаль на злого, коло його // І слава сторожем стоїть. //А жаль на доброго такого, // Що й славу вміє одурить” (“П.С.”), “Не так тії вороги, // Як добрії люди — // І окрадуть, жалкуючи, // Плачучи, осудять” (“Не так тії вороги”) і т.ін.

Характерний для поетичної творчості Шевченка дух волелюбства й самопожертви у боротьбі зі злом проймає його численні афористичні вислови: “Страшно впасти у кайдани, // Умирать в неволі, // А ще гірше — спати, спати // І спати на волі, //І заснути навік-віки, // І сліду не кинуть // Ніякого, однаково, // Чи жив, чи загинув!” (“Минають дні, минають ночі”), “Що ж діяти? На те й лихо, // Щоб з тим лихом битись” (“Не додому вночі йдучи”) та ін. До цієї тематичної групи прилягає і такий поетичний афоризм: “Коли // Ми діждемос Вашингтона // З новим і праведним законом? // А діждемось-таки колись” (“Юродивий”) — з глибинним символом волі у смисловій структурі надфразної єдності.

Одне з чільних місць у Шевченковій поезії посідає тема кохання, образне розкриття якої зумовило появу низки афористичних висловів. У багатьох творах автор актуалізує думку, виражену А.: “Тяжко, тяжко в світі жить // І нікого не любить” (“І багата я”). Наведений вислів має варіанти: “Невесело на світі жить, // Коли нема кого любить” (“Княжна”), “І буде варт на світі жить, // Як матимеш кого любить” (“Москалева криниця”). У смисловій структурі А. цієї групи незрідка наголошується й емоційно підкреслюється слово “серце” у традиційному метонімічному значенні, яке стає базовим компонентом складнішого поетичного образу: “Не так серце любить, щоб з ким поділиться, // Не так воно хоче, як Бог нам дає” (“Причинна”), “Диво дивнеє на світі // З тим серцем буває! // Увечері цурається, // Вранці забажає!” (“Титарівна”) і т.ін. В останніх двох прикладах поетичне переживання спирається на традиційну — загальномовну й фольклорну — символіку.

Досить широким у творчості Шевченка є тематичний ряд А., що подають узагальнений образ слова, самої поезії. У відповідних висловлюваннях творчий дар людини освячується, пов’язується з Божим благословенням: “Те слово, Божеє кадило, // Кадило істини” (“Неофіти”), “Ну що б, здавалося, слова… // Слова та голос — більш нічого. // А серце б’ється-ожива, // Як їх почує!.. Знать, од Бога // І голос той, і ті слова // Ідуть меж люди!” (”Ну що б, здавалося, слова”) і т.ін. Поетичне слово Шевченка водночас невіддільне од таких понять, як правда, любов, душевність. У цей ряд афористичних висловів слід поставити також образно-смислову єдність, підказану Шевченкові П.Кулішем: “Наша дума, наша пісня // Не вмре, не загине… // От де, люде, наша слава, // Слава України!” (“До Основ’яненка”) — місткий образ безсмертя народу, його поетичного таланту, неперевершеної пісенності й довічної слави.

Окрему тематичну групу складають А., що втілюють поетові роздуми над людською долею, у тому числі власною, над сутністю життя взагалі. Це звертання до своєї долі: “Ми не лукавили з тобою, // Ми просто йшли; у нас нема // Зерна неправди за собою” (“Доля”), і філософське узагальнення: “У всякого своя доля // І свій шлях широкий” (“Сон”), і глибоке розуміння місії поета з чітким визначенням свого життєвого кредо: “Возвеличу //Малих отих рабов німих! // Я на сторожі коло їх // Поставлю слово” (“Подражаніє 11 псалму”), і спроба підсумувати осмислення мети людського життя: “Нащо живем? Чого бажаєм? // І, не дознавшись, умираєм, // А покидаємо діла…” (“Один у другого питаєм”).

У поетичних А. відобразилося і глибоке усвідомлення поетом невідворотної плинності часу, і погляд у майбутнє. Думка про минущість усього, що оточує людину і що випадає на її долю, несе утвердження безконечності руху, розвитку: “Все йде, все минає — і краю немає” (“Гайдамаки”). У такому ж філософському ключі висловлено й віру поета в щасливе прийдешнє: “Сонце йде // І за собою день веде” (“І тут, і всюди — скрізь погано”), “І на оновленій землі // Врага не буде, супостата, // А буде син, і буде мати, // І будуть люде на землі” (“І Архімед, і Галілей”) і т.ін.

У багатьох Шевченкових А. поєднується кілька мотивів або своєрідно розвивається один із них. Так, наприклад, сентенції: “Якби ви вчились так, як треба, // То й мудрість би була своя” (“І мертвим, і живим”), “Учітесь, читайте, // І чужому научайтесь, // Й свого не цурайтесь” (там само), співвідносячись з А. на теми моралі, накреслюють нову тематичну лінію — освіта, необхідність спілкування з іншими народами, пам’ять роду, загалом національна культура та міжнаціональні культурні контакти. Практично всі провідні мотиви поезії Шевченка здобули втілення в образних узагальненнях — смислових єдностях афористичного типу.

Деякі з Шевченкових А. генетично пов’язані з народними прислів’ями (“Буде каяння на світі, // Вороття не буде” — “А.О.Козачковському”), є варіаціями біблійних, а також загальнопоширених філософських та літературних топосів (“У всякого своя доля // І свій шлях широкий” — “Сон”, “Все йде, все минає — і краю немає” — “Гайдамаки”), ремінісценціями з творів світової літератури (“Немає гірше, як в неволі // Про волю згадувать” — “Г.З.”, початок монологу Франчески з “Божественної комедії” Данте).

А. Шевченка засвідчують його велику мовну майстерність. За структурою вони становлять віршові строфи та їхні частини, при цьому і ті й ті співвідносні із фразою або надфразною єдністю. Афористичними є окремі вірші-мініатюри (наприклад, “І день іде, і ніч іде”). Широко вживає Шевченко в усіх структурних різновидах А. стилістичні фігури, зокрема риторичне запитанн і риторичне звертання, ампліфікацію і градацію, повтор і паралелізм. Нерідко поет послуговуєтьс прийомом контрастного зіставленн зображуваного, подаючи стверджувальну частину думки на тлі заперечення й навпаки. В Шевченковій афористиці переважають розгорнуті судження, проте є також чимало цілісних художніх мікрообразів у формі звертання та заклику.

А., як і багато інших образів Шевченкової поезії, увійшли в українську поетичну мову як місткі естетичні знаки, здатні наповнюватися новим змістом. До них зверталися і продовжують звертатися українські поети (І.Франко, Леся Українка, М.Рильський, А.Малишко, Б.Олійник та ін.), досить часто це зумовлено шевченківською тематикою (напр.: “Та над століття, над повінь лиха, // Могутній голос говорить стиха: // — Нічого, брате, я не звикаюсь, // Караюсь, мучуся… Але не каюсь!” — у поезії А.Малишка “Тож скільки треба таїть любові”). Широковідомі образні узагальненн Шевченка трансформуються і проектуються на нові, сучасні теми. Наприклад: “Слава наша не вмре, не загине, // Над світами соколом полине” — у М.Рильського (“Дума”). Подібні афористичні вислови не відриваються повністю від першооснови і, поєднуючи традиційне й нове, стають важливими художніми знаками сучасності.

Поетична афористика, витворена Шевченковим генієм, привернула увагу дослідників українського образного слова давно. Вже у відомому збірникові М.Номиса “Українські приказки і таке інше” (1864) вміщено кілька десятків образних висловів Кобзаря зі вступною приміткою упорядника, що їх народ уживає “замість приказок” (див.: “Раз добром налите серце — ввік не прохолоне”; “В своїй хаті — своя й правда, і сила, і воля” і т.ін.). Певна частина Шевченкових А. про художнє слово увійшла до статті П.Филиповича “Поет огненного слова”, опублікованої у збірнику “Тарас Шевченко” (1921). Як крилаті вислови схарактеризовано чимало А. із “Кобзаря” у статтях Л.Добржанської та І.Білодіда (застережемо необхідність критичного прочитанн відповідних досліджень радянської доби). Описові біблійних парафраз у переспіві псалмів присвячено працю Анни Власенко-Бойцун з цікавими ілюстраціями; заслуговують на увагу спостереження автора над рядками давніх колядок на звеличення Різдва Христового у поемі “Марія”.

Грунтуючись на животворних традиціях Святого Письма, світової літератури й народної поезії, Шевченко створив багато промовистих А., що збагатили духовну культуру українського народу та його мову.
Література:

Білодід І.К. Крилате слово Шевченка // Джерела мовної майстерності Т.Г.Шевченка. — К., 1964;

Добржанська Л., Мельниченко О. Словник крилатих виразів Шевченка // Зб. праць 18 наук. шевченків. конфер. — К., 1971;

Власенко-Бойцун А.М. Цитування й парафрази Св. Письма в творчості Тараса Шевченка // Зб. мовознавчої комісії: Праці наукового Конгресу в тисячоліття хрещенн Руси-України. — Мюнхен, 1988. — Т. І.;

Калашник В.С. Поетичні афоризми Тараса Шевченка // Слово про Шевченка. — Х., 1998.

Володимир Калашник

Нашу інформацію найкраще дивитися програмою Internet Explorer 5 у режимі монітору: 1024х768х32


Attention: all pages available only with ukrainian descriptions. In order to read them it is necessary to have Cyrillic fonts installed on your computer system.

For download Windows' Cyrillic fonts click here

  | Деревообрабатывающие станки | Квартиры в Ирпене | Промышленное освещение